Знедолені. Виктор Гюго
Читать онлайн книгу.
не подобається таке зіставлення імен, – сказав єпископ.
– Кого, ви вважаєте, я цим принизив? Картуша? Чи Людовика П’ятнадцятого?
Запала мовчанка. Єпископ уже розкаювався, що прийшов сюди, але водночас відчував, як щось похитнулось у його душі.
Член Конвенту заговорив знову:
– Я бачу, добродію священик, ви не любите грубої правди. А Христос її не цурався. Він брав бича й виганяв митарів із храму. Його бич був вісником грубої правди. Коли він вигукнув: «Sinite parvulos!»[5] – він не робив різниці між дітьми. Він не посоромився б поставити спадкоємця розбійника Варрави поруч зі спадкоємцем Ірода. Невинності не потрібні високі титули, добродію. Вона так само священна в лахмітті, як і в королівських шатах.
– Це правда, – тихо відповів єпископ.
– Ви згадали про Людовика Сімнадцятого, – вів далі член Конвенту. – Спробуймо порозумітись. Чи оплакуєте ви всіх нещасних дітей, – і вбогих, і тих, що вгорі? Тоді я з вами. Але в такому разі слід почати раніше, ніж від дев’яносто третього року. Я оплакуватиму разом із вами королівських дітей, якщо ви оплакуватимете разом зі мною дітей з народу.
– Я оплакую всіх, – сказав єпископ.
– Але якщо порівнювати страждання, то переважить чаша народу. Бо народ страждає набагато довше.
Член Конвенту став дихати важко й часто. Агонія вже здавлювала йому горло й уривала голос, проте очі світилися повною ясністю розуму. Він провадив:
– На тлі грандіозної народної революції дев’яносто третій рік був тільки ударом у відповідь. Ви називаєте його жорстоким, але що ви скажете про монархію? Повірте, мені справді шкода королеву Марію-Антуанетту. Але мені жаль і ту вбогу жіну-гугенотку, яку 1685 року за короля Людовика Чотирнадцятого прив’язали оголену по пояс до стовпа, а її немовля поклали неподалік; груди бідолашної наливалися молоком, а серце повнилось розпачем; дитинча, бліде й голодне, бачило материнську грудь, мучилося й кричало. А кат повторював нещасній матері: «Зречися!» – змушуючи її обирати між загибеллю своєї дитини і смертю своєї совісті. Що ви скажете про ці танталові муки, яким піддали матір? Погодьтеся, добродію, французька революція мала свої причини. Майбутнє розгрішить її гнів. Завдяки їй світ покращав. її жахливі удари принесли людству полегкість. Я кінчаю говорити. Ясно й так, що всі козирі в мене. До того ж я помираю.
Проте в єпископа був іще один доказ, найсильніший, як на його думку.
– Світ не може стати кращим, не вірячи в Бога, – рішуче заявив він. – Добро не потерпить нечестивих служителів. Безбожник не приведе людство до щастя.
Старий обранець народу не відповів. Він затремтів, подивився на небо, і в його погляді заблищала сльоза. Потім сльоза скотилася по блідій щоці, і ледь чутним голосом, немов звертаючись до самого себе, він сказав, не відриваючи очей від неозорої блакиті:
– О ідеал! Ти один існуєш!
Єпископа охопило невимовне хвилювання.
Помовчавши, старий показав пальцем на небо і мовив:
– Нескінченність
Пустіть дітей (лат.).