Знедолені. Виктор Гюго
Читать онлайн книгу.
знаючи, що багато людей переконані, ніби мають право зневажати мене, що затуркана, неосвічена юрба дивиться на мене як на проклятого, – і я прийняв таку долю, ні до кого не відчуваючи ненависті й нікому не бажаючи зла. Тепер мені вісімдесят шість років, і я помираю. Чого ви від мене хочете?
– Вашого благословення, – сказав єпископ.
І він опустився перед умирущим навколішки.
Б’єнвеню Мірієль повернувся додому глибоко замислений. Усю ніч він провів у молитві. Наступного дня кілька цікавих спробували заговорити з ним про члена Конвенту Г. Єпископ тільки показував пальцем на небо.
Від того дня він іще дужче став піклуватися про вбогих і скривджених.
Коли при ньому згадували про старого душогуба Г., він поринав у дивну задуму. Нема сумніву, що той великий дух залишив глибокий відбиток у шляхетній душі єпископа Мірієля.
Книга друга
Падіння
1. Увечері, після цілого дня ходьби
На початку жовтня 1815 року, десь за годину перед заходом сонця, в містечко Дінь увійшов подорожній. Городяни, які стояли біля вікон або на порозі своїх будинків, дивилися на того перехожого з певним острахом. Це був чоловік середнього зросту, кремезний і мускулистий, віком років сорока шести – сорока восьми. Засмагле, зрошене потом обличчя ховалося під шкіряним дашком пошарпаного кашкета, голова була стрижена, підборіддя давно не голене. З-під простої жовтої сорочки, застебнутої на шиї блискучим гачком, виглядали волохаті груди. На ньому була пом’ята, скручена в мотуз нашийна хусточка; штани з синього тику, старі й витерті, з діркою на коліні; сіра, майже зовсім подерта блуза із зеленою латкою на лікті; за спиною в подорожнього висів солдатський мішок, ретельно зашнурований і зовсім новий. У руці він тримав товстелезну сучкувату палицю. На ногах у нього були підковані черевики, взуті без шкарпеток.
Подорожній ішов, мабуть, цілий день, отож весь покрився пилюкою; на обличчі пилюка розмазалася потом, від чого він здавався ще жалюгіднішим. Ніхто з городян його не знав. То був явно чужинець. Ішов він із півдня і, можливо, від самого узбережжя, бо з’явився на тій самій вулиці, якою сім місяців тому проїхав імператор Наполеон, прямуючи з Кана в Париж. Незнайомець здавався дуже втомленим. Двічі він спинявся біля фонтанів і жадібно пив.
На перехресті з вулицею Пуашеве він звернув ліворуч і зайшов до мерії. Через чверть години він вийшов звідти і, зустрівши жандарма, скинув кашкета й зігнувся перед ним у догідливому поклоні.
У ті часи був у Діні чудовий заїзд під вивіскою «Кольбаський хрест». Подорожній попрямував до того заїзду – найкращого в околиці. Він зайшов у відчинені двері – і потрапив до кухні. В усіх грубах і в каміні весело палахкотів вогонь. Корчмар, який був водночас головним кухарем, із заклопотаним виразом заглядав у чавунці й каструлі, де готувалася вечеря для возіїв, чий сміх і гомін долинав із сусідньої кімнати. На довгому рожні обертався над вогнем жирний байбак разом з кількома