І згодилися всі дерева,

      Стали кедра благати:

      «Ти зійди з своїх гордих висот,

      Йди до нас царювати».

      І відмовив їм кедр і сказав:

      «Ви чого забажали?

      Щоб покинув я сам ради вас

      Свої гори і скали?

      Щоб покинув я сам ради вас

      Блиски сонця й свободу,

      Бувши вольним – пустився служить

      Збиранині народу?

      Ви корону мені принесли?

      Що мені се за шана!

      Я й без неї окраса землі

      І корона Лівана».

      І вернулися всі дерева,

      Стали пальму благати:

      «Ти між нами ростеш, нам рідня,

      Йди до нас царювати».

      І сказала їм пальма: «Брати,

      Що се вас закортіло?

      Царювати й порядки робить —

      Се моє хіба діло?

      Щоб між вами порядки робить,

      Чи ж я кинути в силі

      Свої цвіти пахучі та свій

      Плід – солодкі дактилі²³?

      Мало б сонце даремно мій сік

      Вигрівати щоднини?

      Мого плоду даремно шукать

      Око звіра й людини?

      Хай царює хто хоче у вас,

      Я на троні не сяду,

      Я волю всім давать свою тінь,

      І поживу, й розраду».

      І погнулися всі дерева

      Під думками важкими,

      Що не хоче ні пальма, ні кедр

      Царювати над ними.

      Нумо рожу²⁴ благать! Та вона

      Всьому світові гожа,

      Без корони – цариця ростин,

      Преподобниця²⁵ божа.

      Нумо дуба благати! Та дуб,

      Мов хазяїн багатий,

      Своїм гіллям, корінням і пнем,

      Жолудьми все зайнятий.

      Нум березу благать! Та вона,

      Панна в білому шовку,

      Розпуска свої коси буйні,

      Тужно хилить головку.

      І сказав хтось, неначе на жарт,

      Оте слово діточе:

      «Ще хіба би терна нам просить,

      Може, терен захоче».

      І підхопили всі дерева

      Се устами одними,

      І взялися просити терна,

      Щоб царем був над ними.

      Мовив терен: «Се добре вам хтось

      Підповів таку раду.

      Я на вашім престолі як стій

      Без вагання засяду.

      Я ні станом високий, як кедр,

      Ні, як пальма, вродливий

      І не буду, як дуб, самолюб,

      Як береза, тужливий.

      Здобуватиму поле для вас,

      Хоч самому не треба,

      І стелитися буду внизу,

      Ви ж буяйте до неба.

      Боронитиму вступу до вас

      Спижевими шпичками

      І скрашатиму всі пустирі

      Молочними квітками.

      І служитиму зайцю гніздом,

      Пристановищем птаху,

      Щоб росли ви все краще, а я

      Буду гинуть на шляху».