Гарна дівчино, пахучая квітко!

      Оком і словом стріляєш ти мітко!

      В серця чутливий потайник укритий —

      Хто тебе бачить, той мусить любити.

      Тільки ж не гнівайсь за щиреє слово:

      Світ і життя ти береш поверхово,

      Мислиш, хто спів твій полюбить і очі,

      Той вже нічого на світі не схоче.

      Сли для очей і для пісні твоєї

      Кине він все – боротьбу за ідеї,

      Працю для тих, що їх тиснуть окови, —

      Вір мені, серце, не варт він любови.

      Сли ж, крім очей і крім слова дзвінкого,

      Ти не даси йому в жизні нічого,

      В бій не загрієш і ран не загоїш,

      Вір – і сама ти любові не стоїш.

      Блиск чарівничий очей потускліє,

      Зміниться голос, і спів заніміє, —

      Сли ж в твоїм серці і думці пустинно,

      Чим ти тоді причаруєш, дівчино?

      Розвивайся ти, високий дубе,

      Весна красна буде!

      Розпадуться пута віковії,

      Прокинуться люди.

      Розпадуться пута віковії,

      Тяжкії кайдани,

      Непобіджена злими ворогами

      Україна встане.

      Встане славна мати Україна,

      Щаслива і вільна,

      Від Кубані аж до Сяну-річки

      Одна, нероздільна.

      Щезнуть межі, що помежували

      Чужі між собою,

      Згорне мати до себе всі діти

      Теплою рукою.

      «Діти ж мої, діти нещасливі,

      Блудні сиротята,

      Годі ж бо вам в сусід на услузі

      Свій вік коротати!

      Піднімайтесь на святеє діло,

      На щирую дружбу,

      Та щоби ви чесно послужили

      Для матері службу.

      Чи ще ж то ви мало наслужились

      Москві і ляхові?

      Чи ще ж то ви мало наточились

      Братерської крові?

      Пора, діти, добра поглядати

      Для власної хати,

      Щоб ґаздою, не слугою

      Перед світом стати!»

      Розвивайся ти, високий дубе,

      Весна красна буде!

      Гей,