Цифровий, або Brevis est. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
Очі блищали.
– Ану познищуй його паролі, – сказав дядько, звертаючись до адміна. – Ігровий акаунт. Поштові скриньки. Красти негарно.
Адмін поперхнувся. В Арсена мороз продер по спині: він ніколи, ніколи, не входив у мережу з чужих компів. Йому здавалося, що він усе-все-все після себе вичистив…
– Не зрозумів, – ображено сказав адмін. – Що за фігня? Мужик у жовтій куртці раптом усміхнувся, широко й привітно:
– Вичисть його паролі з системи. Я все розумію, гроші потрібні, дрібний підробіток, дітки їсти просять. Чи ти сам іще дитятко, га? Студент? Без стипухи?
– Які, той, паролі? – адмін клацнув зубами. – Ви що, дядьку?!
– Роби, або я сам зроблю, – м’яко сказав мужик. – Корона не впаде.
Хлопець позадкував.
– Ти за гру заплатив? – у голосі його прорізалися верескливі нотки. – Ну то й котися звідси! Контору закрито! Котіться звідси обидва!
Мужик у жовтій куртці, як і раніше усміхаючись, обернувся до монітора й згорнув преферанс. Відкрилося вікно невідомої Арсенові програми; хлопець гикнув. Преферансист клацнув мишею по червоній кнопці «Виконати».
Екран згас. Одночасно згасли всі екрани в підвальчику: стало темно, але через секунду монітори знову освітилися пульсуючим білим світлом, з кожного глянула сіра вусата морда з сумними очима, і поповзли по екрану рядки, наче фінальні титри: «Я північний хутровий звірок… Я північний хутровий звірок…»
Хлопець метнувся до свого компа. Обернувся; лице його страшно змінилося: він не вірив очам. Йому хотілось прокинутися.
– Ти що зробив! – плаксиво вигукнув він і кинувся на преферансиста; Арсен не встиг перевести дух. Небритий гакер упіймав адміна на кулак, підсмикнув його вгору, наче ляльку-рукавичку, хлопець хрипко охнув і зразу ж обм’як.
– Красти негарно, – сказала людина в жовтій куртці. – Брехати негарно. Я просто попереджаю.
Він випустив адміна й той мовчки осів на найближчий стілець. Небритий повернувся до свого компа, витяг з кишені ножика й перерізав провід старої миші; Арсен роззявив рота.
– Ти йдеш? – небритий запхнув мишу в кишеню разом з ножиком. – Чи лишаєшся?
Арсен вийшов, задкуючи й озираючись на адміна, що не міг спинити гикавки.
Небо, обрамлене лініями дахів, було схоже на монітор. Наче завис скрінсейвер «Крізь Всесвіт», і зірки не летять назустріч, а залипли де прийшлося, де застала їх катастрофа. Було тихо й морозно; Арсен механічно спробував застебнути куртку, забувши, що блискавка зламалася.
Небритий мужик ішов, не озираючись, ступаючи по чорному асфальту сліпучо-білими зимовими кросівками. Він був або божевільний гакер, або маніяк, або мережевий «робін-гуд», що бродить по Інтернет-клубах з ножем у кишені. Зрізаючи миші з повержених компів, як зрізують скальпи. Арсен дивився в його спину, яскраво-жовту навіть у темряві.
Поміняти паролі, стукало в мозку. Негайно поміняти всі паролі. Де? Компа ж удома немає. Взяти в мами її ноутбук? Простіше в тигриці здобич відняти…
Блищала