Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс
Читать онлайн книгу.
й приведи їх сюди, – наказав йому Метью. А потім повернувся до мене. – Говоритиму я, добре? Не відповідай на їхні запитання, допоки я не скажу. Бо, – продовжив він різкою скоромовкою, – ми не можемо дозволити, щоб сьогодні тут сталося щось екстраординарне… як тоді, коли сюди приходила вдовиця Бітон. У тебе й досі в голові паморочиться? Може, підеш полежиш?
– Цікаво. Мені дуже цікаво, – відповіла я, стискаючи кулаки. – Не турбуйся за мою магію й за моє здоров’я. Краще потурбуйся підрахувати, скільки годин тобі доведеться відповідати на мої запитання, коли священик та його поплічники підуть геть. А якщо ти знову спробуєш ухилитися від відповіді під приводом того, що мені, мовляв, не слід про це знати, то я тебе розкатаю по підлозі, як млинець.
– О, бачу, що ти почуваєшся пречудово, – іронічно скривив губи Метью. А потім цьомкнув у лоба. – Я кохаю тебе, моя левице.
– Краще прибережи свої вияви любові на пізніше і дай тітоньці можливість зібратися з духом, – порадив Гелоуглас.
– Чому кожен вважає, ніби має право давати поради, як мені слід поводитися з власною дружиною? – скипів Метью. У його непорушному самовладанні почали з’являтися тріщинки.
– Та хтозна чому, – відповів Гелоуглас примирливим тоном. – Може, тому, що вона нагадує мені бабусю. Ми даємо Філіпу поради вранці, вдень і увечері стосовно того, як втримати її в узді. Та він все одно не слухає.
Чоловіки розосередилися по кімнаті. Позірна довільність їхнього розташування насправді утворила щось на кшталт людського тунелю – широкого біля входу до кімнати і вужчого біля каміна, де сиділи ми з Метью. Поки Джордж та Кіт перші вітатимуть Божого чоловіка та його напарників, Волтер принесе замість гральних костей та манускрипту «Доктора Фауста» примірник «Історії» Геродота. Хоча то й була не Біблія, Рейлі запевнив нас, що вона надасть обстановці належної серйозності та солідності. Кіт почав було протестувати проти такої заміни, але в ту мить почулися кроки й голоси.
П’єр увів до кімнати трьох чоловіків. Один із них так сильно нагадував отого худорлявого молодика, який знімав мірку для моїх черевиків, що я відразу збагнула: то – його батько, Джозеф Бідвел. Почувши, як за ним грюкнули двері, він перелякано сіпнувся й озирнувся. Коли ж його мутні очі знову глянули уперед і побачили перед собою численне зібрання, яке чекало на їхню депутацію, він підстрибнув іще раз. Волтер, займаючи стратегічно важливу позицію посередині кімнати разом із Хенкоком та Генрі, проігнорував нервового чоботаря і кинув презирливий погляд на чоловіка в брудній рясі.
– Що привело вас сюди в такий вечір, пане Денфорт? – суворо спитав Рейлі.
– Моє шанування серу Волтеру, – сказав Денфорт і поклонився, а потім зняв з голови шапку й став знервовано крутити її у руках. У цю мить він помітив графа Нортумберлендського. – Здрастуйте, мій володарю! Я й не знав, що ви досі поміж нас.
– Ви чогось хотіли? – з підкресленою чемністю поцікавився Метью. Він так і лишився сидіти, розслаблено випроставши ноги.
– Моє