Сяйво. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
так, ніби той Джек, разом з яким вона прожила шість років, минулої ночі так і не повернувся додому – ніби замість нього з’явився містичний двійник, якого їй ніколи не пізнати, щодо якого ніколи не мати цілковитої певності.
– Ти можеш зробити для мене дещо? Зробиш мені ласку?
– Яку? – їй довелося ледь не приборкувати власний голос, щоби той не тремтів.
– Давай побалакаємо про це за тиждень. Якщо в тебе ще буде бажання.
І вона погодилася. Так це й лишилося невимовленим між ними. Упродовж того тижня він бачився з Елом Шоклі ще частіше, ніж завжди, але додому приїздив рано і в диханні його не вчувалося алкоголю. Їй уявлялося, ніби вона його чує, але вона розуміла, що це не так. Наступний тиждень. І ще один.
Питання про розлучення повернулося на доопрацювання в комітетах не проголосованим.
Що ж тоді трапилося? Усе ще дивувалася вона, усе ще не маючи ані найменшого про це уявлення. Ця тема залишалася для них табу. Він був неначе той, хто ступив за ріг і раптом побачив там несподіваного монстра, що, готовий напасти, зачаївся серед висохлих кісток своїх попередніх жертв. У домашньому барі залишалося спиртне, але він його не торкався. Вона десятки разів зважувала, чи не викинути ті пляшки геть, але завжди врешті-решт відкидала геть цю ідею – так, немов такою дією можна було порушити якісь чари.
А ще серед усього цього вона мусила зважати на Денні.
Якщо їй здавалося, що вона не знає свого чоловіка, то перед власним сином її проймав трепет – трепет у прямому значенні цього слова: щось на кшталт безглуздого, забобонного жаху.
Вона трішки задрімала, і перед нею виникла картина його народження. Вона знову лежала на пологовому столі, вся просякла потом, зі сплутаним волоссям, з розчепіреними ногами в стременах.
(а ще той легкий кайф від газу, яким вони давали їй дихати раз у раз; у певний момент вона промурмотіла, що почувається рекламою гуртового зґвалтування, і стара пройда, яка асистувала при народженні стількох дітей, що ними можна було б заповнити велику школу, знайшла в цьому щось надзвичайно смішне)
Той лікар в неї між ногами, та акушерка десь збоку, готує інструменти і щось жебонить. Той гострий, скляний біль, що надходив через дедалі коротші інтервали, і кілька разів, попри весь свій сором, вона була скрикувала.
Потім лікар доволі суворо їй наказав, що вона мусить ТУЖИТИСЯ, і вона так і робила, а потім відчула, як щось з неї виймають. То було ясне, чітке відчуття, якого їй ніколи не забути, – ту річ вийнято. А потім лікар підняв її сина за ніжки – вона побачила його крихітного пісюна і відразу ж зрозуміла: це хлопчик, – а поки лікар намацував дихальну маску, вона помітила дещо інше, дещо таке жахливе, що в неї знайшлися сили закричати знову, уже після того, як вона гадала, що вже геть витратила весь запас своїх криків.
«У нього немає обличчя!»
Але, звісно ж, обличчя в нього було, дороге, рідне обличчя її Денні, а плодовий міхур, який його приховував при народженні, тепер містився