Вероніка дивилася, як жінку з незмінною усмішкою на губах прив’язали до ліжка.

      – Розкажіть їй, що відбувається, – мовила Зедка, звертаючись до санітара. – Бо вона може злякатися.

      Він обернувся й показав підготовлений до уколу шприц. Схоже, він був радий, що з ним розмовляють як із лікарем, який розповідає стажерам про правильне лікування й адекватні процедури.

      – Цей шприц містить дозу інсуліну, – сказав він поважним тоном професіонала. – Її вколюють діабетикам, щоб знизити високий рівень цукру. Але якщо доза набагато перевищує звичну, різке падіння цукру в організмі вкидає пацієнта в кому.

      Він легенько постукав по голці, висмоктав зі шприца повітря і вколов його у вену на правій нозі Зедки.

      – Саме це тепер і відбудеться. Хвора увійде в штучну кому. Не бійтеся, якщо її очі оскліють, і не сподівайтеся, що вона вас упізнає, поки перебуватиме під дією ліків.

      – Це жахливо, негуманно. Люди борються, щоб вийти з коми, а не провалитися в неї.

      – Люди борються за те, щоб жити, а не вкорочувати собі віку, – відповів санітар, але Вероніка пустила повз вуха його провокаційну відповідь. – Стан коми дозволяє організмові відпочити. Його функції різко падають, і напруга, яка тисне на нього, зникає.

      Говорячи, він упорскував рідину, й очі Зедки втрачали блиск.

      – Будь спокійна, – говорила Вероніка, звертаючись до хворої. – Ти абсолютно нормальна, а та історія про царя, яку ти мені розповіла…

      – Не забирайте в неї час. Вона більше вас не чує.

      Жінка на ліжку, яка кілька хвилин тому ясно мислила й здавалася сповненою життя, тепер нерухомо дивилася в якусь точку, а з її рота витікала цівка пінястої рідини.

      – Що ви зробили? – крикнула Вероніка, звертаючись до санітара.

      – Виконав свій обов’язок.

      Вероніка стала гукати Зедку, кричати, погрожувати поліцією, газетами, правами людини.

      – Заспокойтеся. Навіть перебуваючи в психлікарні, необхідно дотримуватися правил.

      Вероніка відчула, що санітар говорить серйозно, і її опанував страх. Та оскільки вона не мала чого втрачати, то кричала й кричала.