---

Скачать книгу

---

коняці. ДіДі спокійно сприйняла наївну дитину, понюхала капотливе морозиво своєї хазяйки, вирішила, що це не те, чого вона хоче, і дозволила погладити собі носа.

      – Ого, м’якенька! – промовив Блейк. Карла ніколи не чула, щоб він говорив з таким простим захватом. «Чому ми ніколи не возили наших дітей до якогось з тих зоопарків, де можна пестити тварин», – зачудувалася вона й відразу ж занотувала це до свого ментального списку справ, які має бути зроблено.

      – Мене, мене, мене, – голосила, нетерпляче пританцьовуючи, Рейчел.

      Дебела леді опустила Блейка.

      – Полижи моє морозиво, поки я підніму твою сестру, – сказала вона йому. – Тільки не наберися дівчачих вад[44], гаразд?

      Карла хотіла було сказати Блейкові, що їсти після інших, а особливо після чужих людей, зовсім не гаразд. Та потім побачила ошелешений усміх Джонні й подумала: та чорти забирай. Ти ж посилаєш своїх дітей до школи, яка перш за все є фабрикою мікробів. Ти сотні миль везеш їх по швидкісній автомагістралі, де будь-який п’яний маніяк або занурений у текстування есемесками підліток може перетяти розділову смугу і стерти їх геть зі світу. А потім забороняєш їм лизати частково надкушене морозиво? Можливо, це занадто для ментальності, вихованої на безпечних дитячих кріслах і велосипедних шоломах.

      Пані конярка підняла Рейчел, і Рейчел змогла погладити конячці носа.

      – Йойки! Гарнюня! Як її звати?

      – ДіДі.

      – Класне ім’я! Я люблю тебе, ДіДі!

      – Я тебе теж люблю, ДіДі, – промовила пані конярка і смачно цмокнула ДіДі в носа. І всі розсміялися.

      – Мамо, а ми можемо завести конячку?

      – Так, – благодушно відповіла Карла. – Коли тобі виповниться двадцять шість.

      Це змусило Рейчел набрати свого звичайного лютого виразу (насуплений лоб, надуті щоки, зшиті в ниточку губи), але, коли пані конярка розсміялася, Рейчел не витримала і засміялася також.

      Уперши руки в прикриті верховою спідницею коліна, ця дебела жінка нахилилася до Блейкі:

      – Можна мені отримати назад моє морозиво, юний парубку?

      Блейкі подав батончик. Коли вона взяла, він почав облизувати собі вкриті розталим фісташковим морозивом пальці.

      – Дякуємо, – сказала Карла пані конярці. – Ви така добра. – А потім до Блейкі: – Ходімо досередини і почистимося. Після цього ти зможеш отримати власне морозиво.

      – Я хочу таке, як у неї, – мовив Блейкі, і це знову підбило пані конярку до сміху.

      Джонні наполіг, щоб вони їли свої смаколики за столиком, бо не бажав, аби його «Експідішен»[45] прикрасився фісташковим морозивом. Коли вони закінчили й вийшли, пані конярка вже поїхала.

      Просто одна з тих людей – вряди-годи гидких, частіше приємних, інколи навіть чудесних, – яких зустрінеш на шляху й ніколи не побачиш знову.

      Тільки ж ось вона чи принаймні її пікап застиг на аварійній смузі, з акуратно встановленими поза трейлером дорожніми конусами. І Карла мала рацію, пані конярка дійсно була доброю до їхніх дітей. З цією думкою

---

Скачать книгу