Ярмарок нічних жахіть (збірник). Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
вона знайдеться, тож годі нити та стій спокійно. У тебе соплі течуть.
Мама Ноні завжди дбала про те, щоб я не виходив із дому без носовичка, хоч я утирав носа рукавом, як усі інші хлопці, бо в носовички сякалися лише слиньки. Тож хустинка була чистою та охайно складеною, коли я дістав її з задньої кишені та почав витирати обличчя Марлі. Вона припинила плакати, усміхнулася й сказала, що їй лоскотно. Потім вона взяла мене за руку, і ми пішли додому. І, як завжди, рот у неї не закривався. Але я був не проти, бо вона хоча б забула про скриньку для ланчів.
Дуже скоро всі діти порозходилися, і ми лише чули, як вони сміються та перегукуються дорогою до Рудольфових акрів. Марлі, як завжди, щебетала про всілякі нісенітниці, про все, що спадало їй на думку. Я пропускав її слова повз вуха, тільки підтакував: «ага», «еге» та «атож», а сам думав про те, як повернуся додому та відразу перевдягнуся в старі вельветові штани, а якщо Мама Ноні не наготувала мені ніяких хатніх клопотів, то візьму рукавичку, побіжу до майданчика на Оак-стрит і приєднаюся до нашої бейсбольної збірної, яка вправлялася в грі кожен день, поки матері не починали зазивати хлопців на вечерю.
Аж раптом ми почули, що з протилежного боку Скул-стрит до нас хтось волає. Тільки то був радше не крик людини, а ревіння віслюка.
– ДЖОРДЖ І МАРЛІ ЗАТІЯЛИ ПОБРАТИСЯ!
НА ГОРОДІ У КУТОЧКУ ВЧИЛИСЬ ЦІ-ЛУ-ВА-ТИ-СЯ!
Ми зупинилися. По той бік вулиці, за кущами каркасу[84] стояв хлопчик. Я його раніше ніколи не бачив, хоч у Мері Дей, хоч де. Він був усього чотири з половиною фути на зріст і неабияк вгодований. Одягнений у довгі, по коліно, сірі шорти та зелений светр із оранжевими смугами. Зверху светрик напинали хлопчачі цицьки, а знизу вимальовувалось чимале черево. На голові була шапочка, ота дурнувата, з пластиковим пропелером.
Його обличчя було пухким і водночас немов скам’янілим. Волосся мало той самий колір, що й смуги на светрі, – відтінок, який нікому не подобається. Пасма стирчали навколо його відстовбурчених вух. Ніс здавався маленькою плямою під найяскравішими, найзеленішими очима, які я будь-коли бачив. Він вередливо скривив рота, наче Купідон, і його губи були такими червоними, наче він їх вимазав маминою помадою. Відтоді я перестрів багато різних морквяних маківок із червоними губами, але не такими калиновими, як у того поганого хлопчика.
Ми стояли й дивилися на нього. Марлі припинила теревенити. Вона тоді носила окуляри з оправою «кошаче око», і крізь ті лінзи її власні очі здавалися лупатими, наче під збільшувальним склом.
Хлопчик, а на вигляд йому було не більше шести-семи років, випнув свої червоні губи та зацмокотів ними в повітрі. Потім він поклав обидві руки собі на дупу й почав ляскати долонями по стегнах, волаючи:
– ДЖОРДЖ І МАРЛІ ЗАТІЯЛИ ПОБРАТИСЯ!
НА ГОРОДІ У КУТОЧКУ ВЧИЛИСЯ Ї-БА-ТИ-СЯ!
Ревів, неначе віслюк. А ми з Марлі стояли, немов зачаровані.
– Краще вдягни гумку, коли будеш із нею їбатися, – гукнув він, самовдоволено
Hackberry (Occidentalis) – багаторічне дерево або кущ, популярна декоративна рослина в Північній Америці з лускуватою корою та маленькими червоними ягідками.