Талісман. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
з грюкотом кинув слухавку, і Джек чув, як Апдайк пішов до сходів, що вели до маленької квартирки на другому поверсі, де вони з Лорі жили.
Джек недовірливо перевів погляд із зеленого бланку в лівій руці на маленький стосик банкнот – усі по одному долару – і дріб’язок у правій. То була одинадцята година наступного ранку. Ранок четверга, й Джек попросив заробітну плату.
– А це що? – запитав він, досі не готовий повірити власним очам.
– Ти можеш прочитати, – відповів Смоукі, – і можеш порахувати. Ти все ще не такий вправний, як мені хотілося б – принаймні досі, – але досить кмітливий.
Так Джек і сидів, тримаючи в одній руці зелений бланк, а в другій – гроші. Тупа злість пульсувала в його голові, мов вена. Зелений бланк називався «ГОСТЬОВИМ ЧЕКОМ». Місіс Банберрі в «Золотій ложці» використовувала такі самі папірці. Там було написано:
1 гмбргр $1,35
1 гмбргр $1,35
1 влк млк 0,55
1 імб ель 0,55
Податок 0,30
Внизу великими цифрами було зазначено суму – $4,10 – і обведено її. Джек заробив дев’ять доларів за роботу з четвертої по обіді до першої ночі. Смоукі вирахував майже половину заробітку – у правій руці хлопчик тримав чотири долари та дев’яносто центів.
Джек розлючено підвів очі – спершу на Лорі, яка дивилася кудись убік, немовби трохи заклопотана, а тоді на Смоукі, який спокійнісінько зиркнув на нього у відповідь.
– Це шахрайство, – делікатно сказав він.
– Джеку, це неправда. Глянь на ціни в меню…
– Я не про це кажу, і ви чудово знаєте, що я маю на увазі.
Лорі злегка відступила, ніби чекала, що Смоукі добряче відгамселить його… але Смоукі тільки дивився на Джека з жахливою терплячістю.
– Я ж навіть не брав з тебе за ліжко, правда ж?
– Ліжко! – заволав Джек, відчуваючи, як кров приливає йому до щік. – Надзвичайне ліжко! Порізані мішки на бетонній підлозі! Нічого собі ліжко! Я б подивився, як би ти спробував брати за нього гроші, брудний шахраю!
Лорі злякано скрикнула та зиркнула на Смоукі… але той лише сидів у кабінці навпроти Джека. Густий блакитний дим «Чірут» звивався між ними. Новий паперовий ковпак з’їхав наперед на вузькій голові Смоукі.
– Ми обговорювали можливість ночівлі, – зазначив Смоукі. – Ти запитував, чи найм на роботу передбачає це. Я сказав, що так. Про їжу ми нічого не говорили. Якби ми порушили це питання, то, може, щось би й вигоріло. А може, й ні. Важливо те, що ти не запитував про це, тож нарікай тепер тільки на себе.
Джека трусило, і він сів, злі сльози застигли в його очах. Він спробував був заговорити, та з горла долинув лише тихий здавлений стогін. Він буквально кипів від люті й не міг говорити.
– Звісно, якщо ти хочеш зараз обговорити знижки на їжу для працівників…
– Ідіть до біса! – вичавив нарешті Джек, підвівши вгору руку з чотирма доларами та жменькою дріб’язку. – Будете вчити іншого малька, що прийде сюди, як дбати про свої інтереси! Я йду від вас!
Він перейшов через залу