Три товариші. Еріх Марія Ремарк
Читать онлайн книгу.
і взяв чарку. – Але тоді давайте вип’ємо й за волове око! – Він зніяковіло усміхнувся, ніби сказав щось двозначне про жінок. – Я, бачте, відкрив новий тип… Зі щетинистими вусиками.
– Ого! – сказав Ленц. – Честь вам і слава! Отже, ви один із першовідкривачів у цій галузі, і ваше ім’я буде вписане в аннали природничих наук!
Ми випили ще по чарці за щетинисті вусики. Барзіг витер губи.
– А я до вас із гарною новиною: можете забрати «форд». Дирекція погодилась доручити ремонт вам.
– Чудово! – сказав Кестер. – Нам ця робота дуже до речі. А як із нашим кошторисом?
– Його схвалено.
– Без відрахунків?
Барзіг примружив одне око.
– Спершу пани опиралися, та врешті-решт…
– Повну чарку за страхову компанію «Фенікс»! – сказав Ленц і налив усім знову.
Барзіг підвівся та став прощатися.
– А жінка, що сиділа у «форді», – сказав він, виходячи, – таки померла кілька днів тому. А мала тільки порізи. Мабуть, забагато крові втратила.
– А скільки їй було років? – запитав Кестер.
– Тридцять чотири, – відповів Барзіг. – Вагітність на четвертому місяці. Застрахована на двадцять тисяч марок.
Ми відразу ж поїхали, щоб забрати машину в її власника – якогось пекаря. Він уночі їхав напідпитку та з розгону ввігнався в мур. Дружина його дістала поранення, а його хоч би тобі дряпонуло.
Він прийшов у гараж, коли ми взяли вже машину на буксир, постояв трохи й мовчки дивився на нас: похнюплений, із зсутуленою спиною, короткошиїй, наче трохи похилившись уперед. Обличчя в нього було, як у всіх пекарів, нездорового, сірувато-білого кольору, і в сутінку він нагадав мені великого кволого хробака. Він повагом підійшов до нас.
– Коли машина буде готова? – спитав він.
– Тижнів за три, – пообіцяв Кестер.
Він показав на відкидний верх машини.
– За це теж треба буде платити?
– Нащо? – здивувався Кестер. – Адже він цілісінький.
Пекар роздратовано пересмикнув плечима.
– Бачу. Але ж ви дістали замовлення досить значне і під час ремонту могли б викроїти із загальної суми й на новий верх. Сподіваюся, ми зрозуміємо один одного.
– Ні, не зрозуміємо, – сказав Кестер.
Він дуже добре зрозумів пекаря – той хотів задурно дістати новий верх. У страховку він не входив, отож йому хотілося долучити верх до вартості ремонту. Ми стали сперечатися з ним. Тоді пекар сказав, що анулює замовлення і зажадає укласти новий кошторис із згідливішою майстернею. Нарешті Кестер поступився. Він ніколи не зробив би цього, якби ми мали іншу роботу.
– Ну от, давно б так, – сказав пекар, криво посміхаючись. – Я зайду ближчими днями, підберемо матеріал. Мабуть, візьму беж. Світлого відтінку.
Ми поїхали. Дорогою Ленц показав нам на сидінні «форда» великі чорні плями.
– Кров його померлої дружини. А він видурив собі новий верх. Беж. Світлого відтінку. Такий не пропаде. Я не здивуюсь, коли він ще й страховку