– Якщо вбивця складає сорочку – це саме по собі ще не означає, що він копіює Хірурга, – сказав доктор Лоренс Цукер. – Це просто демонстрація контролю. Вбивця показує, що має цілковиту владу над жертвами і над місцем злочину.

      – Так само чинив Воррен Гойт, – докинула Ріццолі.

      – Інші вбивці теж. Це не було унікальною рисою Хірурга.

      У погляді доктора Цукера мерехтів якийсь дивний, майже зловісний вогник. Цей викладач кримінальної психології з Північно-східного університету часто надавав свої консультації бостонському департаменту поліції. Рік тому, під час розслідування справи Хірурга, складений ним психологічний портрет невідомого вбивці виявився моторошно точним. Інколи Ріццолі замислювалася про те, наскільки нормальним є сам Цукер. Лише людина, яка зблизька пізнала зло, може глибоко поринути у свідомість подібних до Воррена Гойта людей. Із цим чоловіком їй завжди було тривожно. Перед його уважним поглядом і скрадливим тихим голосом вона почувалася беззахисною і не могла дати відсіч. Однак він був одним із небагатьох, хто по-справжньому зрозумів Гойта. Можливо, він міг дати ключ і до його наслідувача.

      – Ідеться не лише про сорочку, – сказала Ріццолі. – Є інші спільні риси. Жертву зв’язали скотчем.

      – Знов-таки, нічого особливого в цьому немає. Ви дивитеся серіал про Макгайвера? Там показували тисячу і один спосіб використання скотчу.

      – Нічне проникнення до будинку через вікно. Жертви, заскочені зненацька в ліжку…

      – Коли вони найменше здатні себе захистити. Це логічний час для нападу.

      – І перерізане одним рухом горло.

      – Безшумний і надійний спосіб убити, – знизав плечима Цукер.

      – Але складіть усе докупи. Сорочка. Скотч. Спосіб проникнення до будинку. Coup de grâce…

      – Усе, що ви маєте, – невідомого, який користується доволі поширеними стратегіями. Навіть чашка на коліні в жертви – це варіація того, що вже робили раніше серійні ґвалтівники. Вони ставили тарілку чи інший посуд на коліна чоловікові. Це поширені стратегії, бо вони працюють.

      Роздратована Ріццолі витягнула фотографії місця злочину і поклала перед ним на стіл.

      – Ми намагаємося знайти викрадену жінку, докторе Цукер, і поки що не маємо жодної зачіпки. Я навіть думати не хочу про те, що вона зараз переживає, – якщо взагалі ще жива. Уважно подивіться на ці фото. Розкажіть мені про вбивцю і про те, як нам знайти його. І її.

      Доктор Цукер почепив окуляри і взяв перше фото. Він нічого не сказав, лише глянув на нього і взяв наступне. Не було чутно жодного звуку, крім порипування його шкіряного крісла і – час від часу – зацікавленого бурмотіння. У вікно Ріццолі бачила кампус Північно-східного університету, майже порожній цієї літньої пори. Лише декілька студентів розляглися на газоні, розкидавши навколо