Оголошено вбивство. Аґата Крісті
Читать онлайн книгу.
видзвонив чверть, потім півгодини. Коли остання нота завмерла, світло погасло.
ІV
Захоплені вигуки й радісні зойки жінок залунали в темряві.
– Починається! – крикнула місіс Гармон у радісному екстазі.
– Ой, не треба, не хочу! – пролунав голос Дори Баннер.
Інші голоси вигукували:
– Який жах!
– У мене мороз пішов поза шкірою!
– Арчі, де ти?
– Що мені робити?
– Ой, пробачте, моя люба, я, здається, наступила вам на ногу!
І тут із грюкотом розчинилися двері. Потужний промінь від ліхтаря ковзнув по вітальні. Хрипкий чоловічий голос із носовим призвуком, що нагадав усім про приємні вечори, проведені в кінотеатрах, голосно звелів, звертаючись до товариства:
– Руки вгору!
– Усім руки вгору, ви чули, що я сказав? – знову прогавкав чоловічий голос.
Опановані радісним захватом, усі присутні підняли руки над головою.
– Як чудово! – пропищав жіночий голос. – Я умліваю від щастя!
А тоді несподівано заговорив револьвер. Два постріли і свист двох куль розтрощили атмосферу радісного піднесення, що панувала в кімнаті. Гра вже не була грою. Хтось жалібно зойкнув…
Постать у дверях несподівано обернулася й ніби на мить завагалася. Гримнув третій постріл, чоловік зігнувся й упав на підлогу. Ліхтар випав із його рук і погас.
У вітальні знову запанувала темрява. А двері, як і завжди, коли були відчинені й нічим не підперті, з тихим вікторіанським зойком заскрипіли, повільно обернулися на завісах і клацнули, зачинившись на клямку.
V
У вітальні почалося стовпотворіння й залунали безладні вигуки:
– Світло! Увімкніть світло!
– Де вимикач? Невже ніхто не може його знайти?
– У кого є запальничка?
– Ой, мені це не до вподоби, мені це не до вподоби!
– То були справжні постріли!
– Він стріляв зі справжнього револьвера!
– То був грабіжник?
– Ой, Арчі, виведи мене звідси!
– Невже ні в кого нема запальнички?
І тут майже водночас клацнули дві запальнички – й загорілися два маленькі вогники. Усі заблимали очима і втупилися одне в одного. Одне приголомшене обличчя вдивлялося в інше приголомшене обличчя. Міс Блеклок стояла, прихилившись до стіни під аркою, затуливши обличчя долонями. Щось темне просочувалося між її пальцями і скапувало вниз; роздивитися більше в такому тьмяному світлі було неможливо.
Полковник Істербрук прочистив горло й узяв ініціативу на себе.
– Спробуй натиснути на вимикач, Светенгеме, – наказав він.
Едмунд, що стояв біля дверей, слухняно клацнув вимикачем, угору й униз.
– Або на станції аварія, або пробки перегоріли, – сказав полковник. – Але хто там горлає?
Жіночий зойк лунав, не уриваючись, десь за зачиненими дверима. Він усе наростав, супроводжуваний тепер