Оголошено вбивство. Аґата Крісті
Читать онлайн книгу.
Леті, – промовила міс Баннер зі щирим захватом у голосі.
Розділ третій
О пів на сьому вечора
І
– Ну, здається, все готове, – сказала міс Блеклок.
Вона окинула схвальним поглядом вітальню, яка складалася з двох кімнат. Стіни, обтягнуті чинцом із рожевими візерунками, дві бронзові вази з хризантемами, невеличка ваза з фіалками та срібний портсигар на столі біля стіни, таця з трунками в самому центрі столу.
«Літл-Педокс» був будинком середнього розміру, спорудженим у стилі ранньої вікторіанської доби. Він мав довгу веранду з низькими поручнями, вікна зачинялися віконницями, пофарбованими в зелений колір. Довга й вузька вітальня, що втрачала багато світла через дах, що нависав над верандою, спершу мала в одному кінці двійчасті двері, які виводили в невеличку кімнату з вікном у глибокій ніші. Попереднє покоління прибрало двійчасті двері й замінило їх оксамитовими портьєрами. Міс Блеклок звеліла прибрати й портьєри, і тепер дві кімнати фактично перетворилися на одну. У кожному з її кінців було по каміну, але в жодному сьогодні не палахкотів вогонь, хоч у вітальні було тепло й затишно.
– Ви увімкнули центральне опалення? – запитав Патрік.
Міс Блеклок кивнула головою.
– Останніми днями стояв густий туман, і повітря було надто вологим. У всьому домі панувала вогкість і холоднеча. Тож я наказала Івенсу, щоб він розпалив вогонь під котлом, перед тим як піти.
– І вам було не шкода спалювати дорогоцінний кокс? – запитав Патрік з іронією в голосі.
– Кокс і справді дорогоцінний, ти маєш слушність. Але якби в нас його не було, то довелося б спалювати ще дорогоцінніше вугілля. Ти ж бо знаєш, що Паливне Відомство не дає нам навіть тієї невеликої кількості, яку ми маємо одержувати щотижня – якщо ми не доведемо, що в нас немає інших засобів готувати їжу.
– Наскільки мені відомо, раніше були гори коксу й вугілля, і кожен міг купувати його без будь-яких обмежень? – запитала Джулія з цікавістю дитини, яка розпитує про чужу й далеку країну.
– Атож, і кокс, і вугілля були дуже дешеві.
– І кожен міг прийти й купити його, скільки хотів, не заповнюючи жодних паперів? Вугілля й коксу було тоді цілком достатньо для всіх?
– Усяких різновидів та якості – і не доводилося купувати ту суміш зі сміттям і камінням, яку ми мусимо купувати тепер.
– Певно, то був чудовий світ, – сказала Джулія із заздрісною тугою в голосі.
Міс Блеклок усміхнулася.
– Озираючись назад, я, безперечно, думаю саме так. Але я вже стара жінка. Цілком природно, що мені подобається мій час. Але ви, молодь, не повинні так думати.
– Мені не треба було б тоді працювати, – сказала Джулія. – Я могла б залишатися вдома й доглядати квіти та писати багато-багато листів… Чому люди тоді писали так багато листів і кому вони були адресовані?
– Усім тим, із ким ти сьогодні розмовляєш по телефону, – сказала міс Блеклок, підморгнувши їй. – Я навіть сумніваюся, чи ти вмієш писати, Джуліє.
– Звичайно, не вмію писати