Убивство Роджера Екройда. Аґата Крісті
Читать онлайн книгу.
містер Екройд сказав: «Звернення до мого гаманця були такими частими останнім часом» – так і сказав «останнім часом» – «що, боюся, я більше не можу виконати це прохання…» Я відразу ж пішов, тому нічого більше не почув. Але дуже здивувався, бо доктор Шеппард…
– … не позичає ні для себе, ні для інших, – закінчив я.
– Вимагання грошей, – задумливо мовив інспектор. – Можливо, для нас це важлива підказка. – Він звернувся до мажордома. – Кажете, Паркере, ви нікого не впускали через парадний вхід сьогодні ввечері?
– Саме так, сер.
– Тоді містер Екройд мав особисто впустити незнайомця. Але я не зовсім розумію…
Інспектор, здалося, на кілька хвилин замислився.
– Зрозуміло одне, – озвався він нарешті, виринувши з глибокої задуми, – містер Екройд був живий і здоровий о пів на десяту. Це востаннє, коли відомо, що він був живий.
Паркер винувато закашлявся, й інспектор одразу ж звернув на нього свій погляд.
– Щось не так? – різко спитав він.
– Пробачте, сер, але після того його бачила міс Флора.
– Міс Флора?
– Так, сер. Мабуть, за чверть до десятої. Саме тоді вона сказала мені, що сьогодні ніхто не повинен турбувати містера Екройда.
– То він відправив її до вас із цим повідомленням?
– Не зовсім, сер. Я ніс тацю із содовою і віскі, коли міс Флора, яка саме виходила з цієї кімнати, зупинила мене, сказавши, що дядько не хотів, аби його турбували.
Інспектор подивився на мажордома більш пильно, ніж раніше.
– Вам уже говорили про небажання містера Екройда, аби його турбували, еге ж?
Паркер почав затинатися. Його руки затрусилися.
– Так, сер. Так, сер. Ваша правда, сер.
– І все ж, ви мали намір потурбувати його?
– Я забув, сер. Тобто я про те, що завжди приношу віскі з содовою в цей час і питаю, чи є ще якісь розпорядження, тож я подумав… ну, я поводився, як завжди, не замислюючись.
Саме в цей момент я зауважив, що Паркер дуже підозріло збуджений. Бідний чоловік тремтів і посмикувався.
– Гм, – видав інспектор. – Я мушу негайно поговорити з міс Екройд. Наразі ми залишимо цю кімнату так, як є. Я повернуся сюди, коли почую розповідь міс Екройд. Для застереження зачиню та замкну вікно.
Уживши запобіжних заходів, інспектор вийшов у хол, а ми попрямували за ним. Він зупинився на мить, поглянув на невеличкі східці й кинув через плече до констебля:
– Джонсе, краще зостаньтеся тут. Не впускайте до цієї кімнати нікого.
Паркер шанобливо втрутився:
– Пробачте, сер. Якщо замкнути двері до головного холу, ніхто не матиме доступу до цієї частини будинку. Ці сходи ведуть лише до спальні та ванної кімнати містера Екройда. Зв’язку з рештою будинку нема. Колись тут були двері, але містер Екройд замурував їх. Він хотів, щоб його кімнати належали йому цілком.
Для прояснення ситуації я додав чорновий ескіз правого крила будинку. Невеликі сходи, як пояснив Паркер, вели до однієї великої спальні, утвореної внаслідок об’єднання двох кімнат, а також прилеглої ванни та туалету.