Убивство Роджера Екройда. Аґата Крісті
Читать онлайн книгу.
опущені важкі оксамитові штори блакитного кольору, згори вікно було прочинене.
Доки я морочився біля вікна, до кімнати повернувся Паркер з моєю валізою.
– Усе гаразд, – повідомив я.
– Ви замкнули вікно на засувку?
– Так, так. Екройде, що з вами?
Паркер саме зачинив за собою двері, інакше я б не поставив це запитання. Допоки відповісти, Екройд зволікав із хвилину.
– Я в пеклі, – повільно промовив він. – Ні, не зважайте на ті кляті пігулки. Я сказав це для Паркера. Слуги такі цікаві. Підійдіть і присядьте. Двері також замкнено, так?
– Так. Ніхто нас не підслухає, не хвилюйтеся.
– Шеппарде, ніхто не знає, чого я зазнав за останню добу. Якщо чийсь дім і розпадався на очах його власника, то це мій. А отой Ральфовий вибрик – це остання крапля. Та зараз не про це. Про інше… інше… Я не знаю, що із цим робити. А маю швидко щось вирішити.
– Що вас мучить?
Екройд німував хвилини дві (я відчував у ньому дивне небажання продовжувати), а коли озвався, його запитання прогриміло наче грім серед ясного неба. На таке я не очікував.
– Шеппарде, ви навідували Ешлі Ферраса під час його останньої хвороби, так?
– Так.
Схоже, формулювання наступного запитання йому далося ще важче.
– Ви колись підозрювали… Ви ніколи не замислювалися, що… що його могли отруїти?
Я мовчав зо дві хвилини. Тоді вирішив, що відповісти. Зрештою, Роджер Екройд не був Керолайн.
– Відкрию вам правду, – мовив я. – На той час у мене підозр не виникло, але потім балачки моєї сестри все ж наштовхнули мене на таку думку. Відтоді я не можу її позбутися. Але, зауважте, я не маю жодних підстав для підозр.
– Його таки отруїли, – сказав Екройд.
Він говорив сумно й важко.
– Хто? – запитав я раптом.
– Дружина.
– Звідки це вам відомо?
– Вона сама зізналася.
– Коли?
– Учора! Боже мій, учора! А нібито десять років тому!
Якусь мить я зачекав, і він продовжив:
– Розумієте, Шеппарде, я розповідаю вам це конфіденційно. Усе повинно залишитися між нами. Мені потрібна ваша порада. Я не можу нести весь тягар сам. Як я вже казав, я не знаю, що робити.
– Опишіть, як це сталося, – попросив я. – Я все ще нічого не розумію. Як місіс Феррас зізналася вам?
– Усе було так. Три місяці тому я запропонував місіс Феррас вийти за мене заміж. Вона мені відмовила. Я попросив знову, і цього разу вона погодилася, але не дозволила мені оголосити про заручини, поки не мине рік жалоби. Учора я навідав її і нагадав, що від часу смерті її чоловіка минув рік і три тижні, тому заперечень щодо публічного оголошення про заручини більше бути не може. Я зауважив, що впродовж останніх кількох днів вона дивно поводиться. І раптом, зовсім несподівано, вона зламалася. Вона… вона розповіла мені все. Як ненавиділа свого жорстокого чоловіка, як зростало її кохання до мене, і до якого… жахливого засобу вона вдалася. Отрута! Боже мій! Це було холоднокровне вбивство.
Я помітив огиду та жах на Екройдовому