Убивство Роджера Екройда. Аґата Крісті
Читать онлайн книгу.
на вечерю. Містер Екройд не згадував про це.
У мене склалося невиразне враження, що мій прихід на вечерю їй не сподобався, та мені не вдалося зрозуміти причини.
– Як ваше коліно? – запитав я.
– Як і було, докторе, дякую. Мушу йти. Місіс Екройд зараз зійде. Я… я прийшла сюди поглянути, чи свіжі квіти.
Вона швидко вийшла з кімнати. Я підступив до вікна, дивуючись її наполегливому бажанню виправдати свою присутність у кімнаті. Я помітив те, що мав би знати вже давно, якби звертав увагу, а саме – у кімнаті довгі панорамні вікна-двері з виходом на терасу. Тож почутий мною звук не міг бути звуком вікна, яке зачиняють.
Безцільно, радше щоб відволіктися від болісних думок, ніж з якоїсь іншої причини, я розважав себе, намагаючись вгадати, що могло видати такий звук.
Тріск вугілля в каміні? Ні, шум був зовсім інакшим. Шурхіт шухляди письмового столу? Ні, не це.
Потім мій погляд зупинився на предметі, який, здається, називають срібним столиком. Його скляну кришку можна підняти, хоч через неї видно вміст столу. Я підійшов до столика й став вивчати його вміст. Там було кілька старовинних дрібничок зі срібла, дитячий черевичок, що належав, як стверджують, королю Карлу Першому, трохи китайських нефритових фігурок і чимало африканських дрібничок і сувенірів. Аби краще роздивитися одну з нефритових фігурок, я підняв кришку. Вона вислизнула з моєї руки і зачинилися.
Я відразу впізнав нещодавно почутий звук. Це був звук кришки цього столу, яку обережно та м’яко опустили. Для задоволення своєї цікавості я двічі чи тричі це повторив. Потім знову підняв кришку, щоб уважніше роздивитися вміст.
Я все ще схилявся над відкритим срібним столиком, коли до кімнати ввійшла Флора Екройд.
Хоч багато хто недолюблює Флору Екройд, нею не можна не захоплюватися. Для друзів же вона сама чарівність. Перше, що вражає в ній, – надзвичайна врода. Вона має від природи скандинавське світло-золотаве волосся, сині, як води норвезького фьорду, очі та ніжну, як пелюстки троянд, шкіру. У неї прямі, хлоп’ячі плечі та стрункі стегна. Утомленого лікаря вельми освіжає споглядання такого чудового здоров’я.
Проста й безпосередня англійська дівчина. Можливо, я старомодний, але гадаю, що природна краса – її перевага.
Флора підступила до столика та висловила єретичний сумнів щодо того, що король Карл Перший узагалі носив дитячі черевички.
– Та й у будь-якому разі, – говорила міс Флора, – уся ця метушня щодо речей з причини, що хтось їх одягав чи користувався ними, здається досить безглуздою. Тепер їх ніхто не одягає і ними не користується. Перо, яким Джордж Еліот написала «Млин на Флоссі», або щось таке, – це ж зрештою лише перо. Якщо вам справді так до вподоби Джордж Еліот, чому б не купити й не прочитати дешеве видання «Млина на Флоссі».
– А ви, міс Флоро, мабуть, ніколи не читаєте таких старомодних книжок?
– Помиляєтеся, докторе Шеппард. Мені подобається «Млин на Флоссі».
Приємно таке почути: книжки, які тепер читають молоді жінки та які схвалюють, просто лякають мене.
– Ви