Убивство Роджера Екройда. Аґата Крісті
Читать онлайн книгу.
своєю натурою міс Ґаннетт нагадувала мою сестру Керолайн, проте без уміння тієї цілити точно в яблучко, тож робила поквапливі висновки, чим додавала величності здібностям Керолайн. Не перевівши й подиху, міс Ґаннетт засипала мене запитаннями.
Хіба ж не сумно, що таке сталося з бідолашною місіс Феррас? Подейкують, вона вже багато років була хронічною наркоманкою. Яка підлість поширювати такі чутки! Та найжахливіше те, що зазвичай у таких небилицях є зерно правди. Нема диму без вогню! А ще кажуть, що містер Екройд дізнався про це і розірвав заручини, бо вони таки були. Вона, міс Ґаннетт, має докази на підтвердження цього. Звісно, я мушу все це знати – лікарі завжди знають, але нікому не розповідають, так?
Говорячи все це, вона пронизувала мене очима: воліла побачити мою реакцію на її натяки. На щастя, постійне спілкування з Керолайн навчило мене зберігати байдужий вираз обличчя та тримати напоготові декілька ухильних зауваг.
Тепер же я привітав міс Ґаннетт із тим, що вона не належить до тих злісних пліткарок. Досить елегантна контратака, чи не так? Це збило її з пантелику, і допоки вона отямилася, я пішов.
Так, у задумі, я повернувся додому, де у приймальні на мене вже чекали кілька пацієнтів. Відпустивши, як я вважав, останнього, вирішив перед обідом трохи поміркувати в садку, коли помітив, що на мене чекає ще одна пацієнтка. Вона встала та сама підійшла до мене, позаяк я завмер від здивування.
Хтозна, чому я так здивувався. Хіба через думку про міс Рассел, ніби вона з криці. Недуги плоті її здолати не могли.
Економка Екройда – висока доглянута жінка, проте грізна на вигляд. У неї суворий погляд і так міцно стиснуті вуста, що коли б я був підлеглою їй покоївкою чи посудомийкою, то втікав би лише від звуку її кроків.
– Доброго ранку, докторе Шеппард, – привіталася міс Рассел. – Я була б дуже вдячна, якби ви глянули на моє коліно.
Я глянув, та, направду, це майже нічого не дало. Міс Рассел так непереконливо описувала непевні болі, що, коли б на її місці опинилася менш порядна жінка, я б запідозрив, що ця історія надумана. На мить я припустив, що міс Рассел навмисно вигадала клопіт з коліном, аби розпитати мене про смерть місіс Феррас, але незабаром зрозумів, що принаймні тут помилявся: вона мимохіть згадала трагедію і край. Попри це, міс Рассел нібито прагнула затриматися і порозмовляти.
– Що ж, докторе, дякую вам за цю пляшечку мазі, – подякувала вона нарешті. – Та не вірю, що вона хоч якось допоможе.
Я й сам не вірив, але запротестував – за велінням обов’язку. Зрештою, мазь не зашкодить, а своє ремесло треба відстоювати.
– Я не вірю всім цим лікам, – правила своє міс Рассел, зневажливо окидаючи поглядом мою колекцію пляшечок. – Медичні препарати завдають багато шкоди. Наприклад, звикання до кокаїну.
– Ну, як на те…
– Це явище дуже поширене у вищих колах суспільства.
Упевнений у кращій поінформованості міс Рассел про вище суспільство, я навіть не спробував сперечатися з нею.
– Просто скажіть мені отаке, докторе, – попросила міс Рассел. – Припустімо, ви справді раб