Убивство Роджера Екройда. Аґата Крісті
Читать онлайн книгу.
Екройда померла від пияцтва, а Ешлі Феррас був п’янюгою протягом багатьох років до своєї смерті. Пасувало, щоби ці дві жертви зловживання алкоголем компенсували одне одному все, чого їм довелося зазнати у попередніх шлюбах.
Сім’я Феррас переїхала сюди понад рік тому, а от Екройд уже багато років жив тут у ореолі чуток. Доки ріс і мужнів Ральф Пейтон, у будинку Екройда змінилося кілька економок, і на кожну з них Керолайн із приятельками дивилися з підозрою. Не буде перебільшенням сказати, що принаймні п’ятнадцять років усе село впевнено очікувало на одруження Екройда з однією зі своїх економок. Остання з них, небезпечна жінка на ім’я міс Рассел, царювала тут як повноправна господиня п’ять років – удвічі довше за будь-яку з її попередниць. Вважали, що, якби не поява місіс Феррас, Екройд навряд чи уникнув би весілля. Це та ще одна обставина – несподіване прибуття з Канади овдовілої невістки Екройда з дочкою. Місіс Сесіл Екройд, удова молодшого брата-невдахи, обжилася в «Парку папороті» і, на думку Керолайн, поставила міс Рассел на належне місце.
Я не знаю достеменно, що таке «належне місце» (звучить холодно та неприємно), проте знаю, що міс Рассел ходить із підібганими губами й виразом обличчя, який можу схарактеризувати як їдка посмішка, і що висловлює глибоку симпатію до «любої місіс Екройд, залежної від милості брата її чоловіка. Хліб пожертв такий гіркий, чи не так? Я особисто почувалася б жалюгідно, якби не заробляла собі на прожиття».
Не знаю думки місіс Сесіл Екройд про захоплення Феррас, але, вочевидь, для неї вигідно, щоб Екройд так і не одружився, хоча вона завжди виявляла особливу люб’язність, мало не захоплення, під час зустрічей із місіс Феррас. Утім, Керолайн стверджує, що це нічого не доводить.
Отаким клопотався Кінґз-Еббот упродовж останніх кількох років. Ми обговорювали Екройда та його романи з різних точок зору. Місіс Феррас посіла своє місце на сцені.
Тепер у калейдоскопі відбулися зміни. Із безневинних розмов про можливі весільні подарунки нас раптом закинуло в саме серце трагедії.
Прокручуючи ці та безліч інших питань у голові, я механічно обходив своїх пацієнтів. Особливо цікавих випадків не було, що, мабуть, складалося на краще, позаяк мої думки знову й знову поверталися до таємничої смерті місіс Феррас. Чи наклала вона на себе руки? Звісно, якби вона так учинила, то чи не залишила б записку із поясненням, що замислила зробити? Жінки (кажу з особистого досвіду), вирішивши скоїти самогубство, здебільшого воліють пояснити причину такого згубного вчинку. Вони прагнуть уваги.
Коли я бачив її востаннє? Не більше як тиждень тому. Поводилася вона цілком природно. Ну, зважаючи на все.
Тоді я раптом згадав, що бачив її, хоч і не розмовляв, учора. Вона гуляла з Ральфом Пейтоном, і я здивувався, бо не знав, що той у Кінґз-Ебботі. Насправді я вважав, що він зрештою посварився зі своїм вітчимом: уже приблизно півроку його тут не зустрічали. І от, вони разом із місіс Феррас ішли, прихилившись головами, і вона дуже серйозно