15 червня 1916 року

      Фаті відправили на Східний фронт. Мутті поїхала до Вестфалії, бо хотіла з ним побачитися. Але його потяг вже відбув, і Мутті не змогла його наздогнати, хоча й намагалася. Вона запізнилася лише на п’ять хвилин. Тепер вона дуже засмучена. Учора, коли Мутті не було вдома, ми дивилися ревю в театрі «Вар’єте». Ми майже падали від сміху. Фаті надіслав нам кілька фотографій. На одній з них він зображений поруч із вправним офіцером на ім’я Лекнер. Нагорі ми знову граємо у «медсестру». Звісно ж, я граю ту медсестру, що доглядає за Лекнером, точніше — за Гансом-Хайнцом фон Лекнером, лейтенантом 92-го піхотного полку, 23 років, що народився у Брауншвейзі. Мій чорний шарф надає мені вигляду справжньої медсестри, і мені це пасує. Між іншим, я вже не так упадаю за тант Валлі. Наразі я взагалі ні за ким не упадаю! За кілька тижнів ми будемо в Гарцбурзі — от тоді, можливо, мені знов хтось сподобається.

      З усіх завзятих молодих людей, які в 1914 році вперше відчули, що таке війна у небі, німецький ас барон Манфред фон Ріхтгофен[10], вірогідно, був найефектнішим. Його ідеалізували співвітчизники, поважали вороги, він був довершеним втіленням романтичної картини – «білий шарф, що тріпотить на вітрі». Саме так уявляли собі тодішніх пілотів молоді особи. Він першим пофарбував свій триплан «Фоккер» у яскраво-червоний колір, щоб англійці могли негайно його помітити, тільки-но літак з’явиться в небі. Вороги відплатили йому за цей гонор прізвиськом «Червоний Барон».

      Ці дуже юні хлопці, чиї крихкі літачки здавалися повітряними зміями, що ширяють над землею та намагаються вцілити когось, поки їх не збили, у звичайному житті були найгламурнішими хлопчиськами, шибайголовами цієї першої сучасної війни – саме такими, які братимуть участь у наступній, і в наступній, і в наступній… І лише через те, що юні дівчата з гарних сімей не читали газет, а радіо і телебачення у той час ще не прийшли до кожної домівки, ця митка та дійсно героїчна фігура не потрапила до дівочих щоденників Лені.

      Якщо