Куди прогнав Бог батька мого з раю.

      Там, кажуть, ангел з огняним мечем

      Стоїть на варті. Що ж, нехай стоїть!

      Нехай уб’є мене, мені байдуже.

      Не вб’є – то впаду перед ним на землю,

      І доти в поросі, немов черв’як,

      Там витись буду і молитись буду,

      Кричати буду і ридати буду,

      Аж доки просьби не сповнить моєї».

      І сквапно, нетерпливо рушив в путь

      Поуз стіни. Він думав: вхід десь близько.

      Та день минув, і чорна ніч минула,

      Ще день, ще ніч, і ще, і ще, і ще —

      Стіна тяглась мов в безконечну даль

      І з півдня сонце крила перед ним,

      А входу як не видно, так не видно.

      Та Каїн вже не піддававсь розпуці,

      Не кляв, не рвався. Чув він, як зневір’я,

      Мов та гієна, здалека кружило

      Вкруг нього й дух морозило йому.

      Та він усеї сили добував

      І гнав сю темну змору геть від себе,

      І йшов, і йшов.

      Аж разом – вид новий:

      Серед пустині височенна, остра

      Гора. Облитий світлом сонця, шпиль

      Купається в небесному блакиті

      І шоломом іскриться ледяним,

      Аж сліпить очі. Нижче голі скали

      Пошарпані стирчать, неначе зуби

      Грізного звіра, що пожерти хоче

      На небі сонце. Нижче полонини

      Сіро-зелені, а ще нижче ліс —

      Могучий, дикий бір тоне в тумані.

      Спинився Каїн. Рій нових думок

      Сей вид в душі його збудив.

      «Мабуть, —

      Подумав він, – не годен я дійти

      До райських брам і око в око стати

      Супроти ангела, з ним говорить!

      Мабуть, для мене замурована

      Ся брама. Добре! Я просить не буду,

      А сам візьму сю ласку. Ось гора,

      Вершком своїм запевно таки вища,

      Ніж ся стіна. Піду на той вершок

      І відтам рай побачу, заспокою

      Тоту жадобу, що в душі кипить!»

      І, не роздумуючи довго, рушив

      В нову дорогу. Весь той труд, що досі

      Зазнав він, був нічим супроти сеї

      Вандрівки. Бачилось, що та гора

      Зібрала всі завади й перешкоди,

      Щоб зупинить його: потоки бистрі,

      Ліси непроходимі, темні звори,

      Яри бездонні і холодні мряки.

      Лиш звільна, важко дишучи, увесь

      Облитий потом, пробирався Каїн

      Все вище вгору. Чим палкіше рвались

      Його бажання вверх, тим тяжчою

      Була його дорога, немічнішим

      Все тіло, більший сум лягав