Згинуть, нам одна дорога,

      Чи в кайданах, чи в війні;

      Хто ненавидить кайдани,

      Тому війни не страшні!

      Чи послабли ваші сили?

      Потупилися шаблі?

      Чи в серцях ви погасили

      Дух лицарський взагалі?»

      І гучніше хвиль Дніпрових

      Крик козацтва заревів:

      «Або ляжем головами,

      Або виб’єм ворогів!»

      В жовтім світлі смолоскипів,

      Що горіли серед нас,

      У очах козацьких блисло

      Десять тисяч іскор враз.

      Гей, тих десять тисяч іскор,

      То був, браття, той підпал,

      Що підняв страшну пожежу

      Аж по Буга й Сяну вал.

      Гей, тих десять тисяч іскор,

      То був, браття, той розмах,

      Що історію Вкраїни

      Повернув на інший шлях.

      Бачу, бачу тії іскри!..

      Мовиш: мало їх? Невже ж?

      Що? На тридцять міліонів

      Десять тисяч не знайдеш?

      Мовиш: де нам взять Богдана?

      Тілько ти придатний будь

      На святе, велике діло!

      Загартуй думки і грудь!

      До високого літання

      Ненастанно пробуй крил,

      А Богдан прийде як сума

      Ваших змагань, ваших сил.

      До великого моменту

      Будь готовим кождий з вас, —

      Кождий може стать Богданом,

      Як настане слушний час.

      Мовиш: нині інші війни.

      Ну, то іншу зброю куй,

      Ум остри, насталюй волю,

      Лиш воюй, а не тоскуй!

      Лиш борися, не мирися,

      Радше впадь, а сил не трать,

      Гордо стій і не корися,

      Хоч пропадь, але не зрадь!

      Кождий думай, що на тобі

      Міліонів стан стоїть,

      Що за долю міліонів

      Мусиш дати ти одвіт.

      Кождий думай: тут, в тім місці,

      Де стою я у огни,

      Важиться тепер вся доля

      Величезної війни.

      Як подамся, не достою,

      Захитаюся, мов тінь, —

      Пропаде кровава праця

      Многих, многих поколінь.

      У таких думках держися

      І дітей своїх ховай!

      Об лиш чистая пшениця, —

      Буде паска й коровай.

      Чи побіди довго ждати?

      Ждати – довго! То й не жди ж!

      Нині вчися побіждати,

      Завтра певно побідиш.

      Та ж недаром цвіт розцвився!

      Чей же буде з цвіту плід.

      Та ж недаром пробудився

      Український жвавий рід.

      Та ж недаром іскри грають

      У очах тих молодих!

      Чей нові мечі засяють

      У правицях у твердих.

      Довго нас недоля жерла,

      Досі нас наруга жре;

      Та ми крикнім:

      «Ще не вмерла,

      Ще не вмерла і не вмре!»

      Іван Вишенський

      Поема