Точка обману. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
що попередив, піжоне», – простогнала Рейчел і простягнула руку по пакет.
– Вибачте, пані, але мені щойно дали засекречені координати місця, де має відбутися ваша зустріч із директором НАСА.
– Зараз угадаю, – мовила Рейчел. – Ми летимо на північ?
– А звідки ви знаєте? – здивувався пілот.
Рейчел зітхнула. З цими пілотами, вченими на комп’ютерних тренажерах, усе ясно.
– Хлопче, зараз дев’ята ранку, а сонце – праворуч. Отже, ми прямуємо на північ.
У кабіні на хвилю запала тиша.
– Так, пані, ми летимо зараз на північ.
– А чи далеко ми летимо?
Пілот перевірив координати.
– Приблизно три тисячі миль.
Рейчел аж підскочила на своєму сидінні.
– Що?! – Вона відразу ж спробувала уявити мапу, навіть не пригадуючи, який об’єкт ВПС чи НАСА може розташовуватися так далеко на півночі. – Це ж не менше чотирьох годин польоту!
– З нашою теперішньою швидкістю – так, – погодився Лусіджен. – А зараз – дивіться.
Не встигла Рейчел рота розкрити, як він змінив конфігурацію крил винищувача на стрілоподібну, зменшивши таким чином опір повітря. Ще мить – і Рейчел знову влипла у спинку сидіння, бо літак рвонув уперед так, неначе до цього непорушно стояв на місці. За хвилину вони вже мчали зі швидкістю майже 1500 миль за годину.
У Рейчел замакітрилося в голові. Винищувач буквально розривав небо із запаморочливою швидкістю, і на жінку накотила хвиля нудоти. У глибині свідомості слабким відлунням озвався голос президента. Запевняю вас, Рейчел, що ви ніколи не пошкодуєте, погодившись допомогти мені в цій справі.
«От і вір після цього політикам», – подумала Рейчел і простягнула руку по пакет.
13
Хоча сенатор Секстон і недолюблював плебейський бруд таксомоторів, він навчився спокійно ставитися до нечастих моментів приниження, що супроводжували його дорогою до слави. Потворне таксі компанії «Мейфлауер», яке щойно доставило його на нижній поверх підземного гаража готелю, забезпечило сенаторові те, чого не міг дати розкішний лімузин, – анонімність.
Він з приємністю візначив, що на майданчику було пустельно, лише кілька запилених авто виднілися серед лісу бетонних колон. Рушивши пішки навскоси, сенатор поглянув на годинник.
11:15 ранку. Прекрасно.
Чоловік, із яким мав зустрітися Секстон, був поведений на пунктуальності. А зважаючи на те, кого цей чоловік представляв, Секстон нагадав собі, що його візаві може бути чутливим та пунктуальним до будь-чого, що могло наверзнутись йому на думку. Секстон помітив білий мінівен «Форд Віндстар», припаркований точнісінько в тому самому місці, що й під час їхніх попередніх зустрічей: у східному кутку гаража, за низкою сміттєвих баків. Сенатор волів би зустрітися з цим чоловіком у номері люкс нагорі, але розумів необхідність перестороги. Якби друзі цього чоловіка були недбалими, то ніколи б не стали тими, ким вони були зараз.
Ідучи до мінівена, Секстон відчув уже знайому легку нервозність, яка завжди супроводжувала