Точка обману. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
пані. Я маю наказ доставити вас до нього негайно.
Рейчел не відразу збагнула сказане. А коли збагнула, з’явилося неприємне відчуття, що її надурили. Було зрозуміло, що подорож іще не закінчилася.
– А де ж зараз керівник? – наполегливо й підозріло спитала вона.
– Такої інформації я наразі не маю, – відповів пілот. – Координати я отримаю тоді, коли ми вже будемо в повітрі.
Рейчел відчула, що чоловік не бреше. Вочевидь, не одну її та шефа Пікерінга тримали сьогодні вранці в невіданні. Президент ставився до питань безпеки надзвичайно серйозно, і Рейчел була ошелешена тим, як швидко та без видимих зусиль він вивів її поза межі досяжності, так би мовити, вивів із системи. Не минуло й півгодини, як я тут, а мене вже позбавили можливості зв’язку, а мій шеф і гадки не має, де я.
І тепер, стоячи перед пілотом, що витягнувся перед нею по стійці «струнко», Рейчел майже не сумнівалася, що події сьогоднішнього ранку було продумано й сплановано заздалегідь. Подобалося їй чи ні, але процес пішов, і вона брала в ньому участь. Залишалося тільки одне запитання: у якому напрямку цей процес пішов.
Упевненим кроком пілот наблизився до стіни і натиснув кнопку. Дальня стіна ангару почала відсуватися, повільно ковзаючи убік. Знадвору до споруди хлинуло світло і вихопило з темряви силует якогось великого об’єкта, що стояв посеред ангару.
У Рейчел аж щелепа відвисла. Боже, поможи.
У центрі ангару стояв грізний на вигляд реактивний винищувач. Такого красивого стрімкого літака вона ще не бачила.
– Ми на ньому полетимо? Не смішіть мене, – вихопилося в неї.
– Спочатку всі так реагують, пані. Але F-14 «Томкет» з подвійним хвостовим оперенням – дуже надійний літак.
Та це ж справжнісінька ракета з крильцями.
Пілот повів її до літака і кивнув на двомісну кабіну.
– Ви полетите ззаду.
– Та невже? – саркастично посміхнулася Рейчел. – А я думала, що ви дозволите мені сісти за штурвал.
Натягнувши комбінезон поверх одягу, Рейчел незграбно сіла в кабіну і ледь умостила стегна на вузькому сидінні.
– Відразу видно, що НАСА не приймає на роботу пілотів з товстими сідницями, – зауважила вона.
Пілот посміхнувся і допоміг їй пристебнутися. А потім надів їй на голову шолом.
– Ми полетимо досить високо, – пояснив він. – Вам знадобиться кисень. – І, витягнувши з бокового ящичка кисневу маску, почав пристібати її до шолома.
– Я сама, – сказала Рейчел і, дотягнувшись рукою, взяла маску.
– Звісно, пані.
Довго пововтузившись із «намордником», вона нарешті пристебнула його до шолома. Маска сиділа на диво незручно і муляла.
Пілот кинув на неї довгий прискіпливий погляд – явно чимось розсмішений.
– Щось не так? – невдоволено спитала Рейчел.
– Та ні, зовсім ні. – Здавалося, командир стримував іронічну посмішку. – Спеціальні пакети – під сидінням. Більшість людей страждають від нудоти під час свого першого польоту на реактивному винищувачі.
– Все буде в нормі, – запевнила