Злюб. Як парувалися наука і секс. Мері Роуч
Читать онлайн книгу.
про свою сексуальність, а й деякі з них дозволяли себе обстежувати (і завжди в присутності медсестри).
Суб’єкт 315
1929 р. За тиждень після менструації досягла оргазму: ноги схрещені – кожних 1–2 секунди двома пальцями робила пестливі, поступальні рухи приблизно на дюйм – натиск не сильний, разом з тим похитування таза, стискання м’яза-підіймача та аддукція стегон – ритмічно, раз у дві секунди або менше. Другий оргазм – м’яз-підіймач не пульсує; більше бажання й відчуттів від зовнішньої стимуляції, проте «мені теж подобається і всередину».
Може виникнути спокуса знехтувати записами Дікінсона, як бунтаря-збоченця, але це дуже далеко від правди. Він просто вважав, що нікудишній секс розбив більше шлюбів, ніж будь-що інше, і, «зважаючи на закоренілі шлюбні звички раси», з тим треба щось робити. Саме Дікінсон «вивів у люди» клітор. Він був одним з перших прибічників пози «жінка зверху», що сприяла стимуляції клітора. Завдяки дослідам й опитуванням він спростував деякі стійкі міфи щодо клітора. Наприклад, що більший клітор, то чутливіший; і що чемні дівчатка ним не бавляться. («Мастурбація, – писав Дікінсон, – нормальний сексуальний досвід».)
Саме праці Дікінсона надихнули Алфреда Кінзі взятися за дослідження сексу. На той час Кінзі спрямовував свою невичерпну енергію на дослідження видоутворення горіхотворок. За твердженнями біографа Кінзі Джеймса Джонса, Дікінсон, якому тоді було за вісімдесят, дав Кінзі перші контакти в спільнотах гомосексуалістів і лесбійок та надав десятки історій хвороб своїх «неортодоксальних»[6] пацієнтів за довгі роки роботи.
І нарешті, хоч, вірогідно, це й не так важливо, та ми повинні подякувати Дікінсону за те, що він першим почав прикрашати стелю гінекологічного кабінету приємним для ока малюнком. На появу цієї принади Дікінсон надихнувся після одного виснажливого дня, коли йому довелося декілька годин споглядати білу стелю над кріслом у кабінеті свого дантиста. Можливо, це й викаже мій вік (сподіваюся, що тільки це), але я пригадую, як на початку вісімдесятих у кожному центрі жіночого здоров’я на стелі можна було побачити зображення секвой, що начебто росли знизу. Ця картинка була повсюди, і я дотепер просто не можу не дивитися на секвою без відчуття, що мені потрібно трохи зменшити оберти й розслабитися.
Першим ученим-експериментатором, що зробив сексуальне збудження і оргазм предметом лабораторних досліджень, був Джон Б. Ватсон. Ватсон насамперед відомий як засновник напряму психології «біхевіоризм», що виник у 1913 році. Він стверджував, що поведінка людини, як і тварини, є власне ніщо інше, як низка реакцій на зовнішні події, і її легко коректувати шляхом нагород і покарань. Своєю славою Ватсон значною мірою завдячує прагненню вивчати людську поведінку в лабораторних умовах. Об’єктами його досліджень були здебільшого діти, найвідомішому з яких Маленькому Алберту (не плутати з Товстуном Албертом[7]), одинадцятимісячному хлопчику, він прищепив страх перед білими щурами.
Наприклад, педофіла, що розважався інцестом (сімнадцять родичів, включаючи бабусю) і скотолозтвом. Те, що Кінзі включив до «Сексуальної поведінки жінки» спостереження цієї людини за оргазмами неповнолітніх (а також мовчазне прийняття її поведінки), – поставило його в скрутне становище, з якого він так і не зміг знайти виходу.
Товстун Алберт (англ.