У проекті, що його Алфред Кінзі назвав «Фізіологічні дослідження сексуального збудження й оргазму», не використовували жодної амуніції, зазвичай притаманної «поважним науковим заходам». Нікого ні до чого не підключали й ні з чим не з’єднували, за винятком власного партнера. Досліди проводили на матраці, постеленому на сосновій підлозі в мансарді будинку Кінзі в Блумінгтоні, штат Індіана.

      Кінзі, певна річ, найбільше відомий своїми відважними, всебічними науковими розвідками в галузі сексуальної поведінки. (У 1940-х і на початку 1950-х років Кінзі разом із колегами Ворделлом Помроєм, Клайдом Мартіном і Полом Гебгардом опитав 18000 американців щодо їхнього сексуального життя та опублікував одержані дані у двох передових, неймовірно престижних томах, що добре продавалися.) Втім Кінзі, біолог за освітою, цікавився фізіологією сексу, а не просто звичками тих, хто ним займається. У 1949 році, коли Інститут Кінзі переїхав у просторішу будівлю, Кінзі хотів організувати спеціальну експериментальну лабораторію на базі цієї організації. Він прагнув, власне, саме того, що Мастерз і Джонсон робитимуть за десять років по тому: спостерігати, документувати й зрозуміти реакції людського тіла на сексуальну стимуляцію.

      Цю лабораторію так і не створили. Кінзі, очевидно, відчув, що оприлюднювати такий проект буде занадто ризиковано. Тож він узявся за роботу таємно. У мансарді будинку Кінзі вивчили й зафільмували тридцять злягань – гетеросексуальних і гомосексуальних – і приблизно таку ж кількість «сеансів мастурбації». Кінзі найняв професійного фотографа на ім’я Білл Делленбек, заплативши йому з бюджету інституту коштами, виділеними на «Вивчення поведінки ссавців» (що недалеко від правди).

      А