Тричі не вмирати. Наречена. Олег Говда
Читать онлайн книгу.
поки татари розпеченим залізом вас не розбудять. Бач, що придумали – зі мною жартувати. Один ховає всякий непотріб в сідло, інші – каверзні питання ставлять… – примовляючи все це, Пасічник гидливо, немов бруд, двома пальцями, кривлячись і сопучи, як від зубного болю, стягнув з себе хрестик і знову запхав його в кисет.
– Ось так значно краще… – зітхнув полегшено і потер шию. – Ф-фу, немов тисяча оскаженілих блощиць покусала… Думав, не витримаю. Ну, ви спіть, спіть. А я піду, гляну, як там ваш товариш?.. Сподіваюся, йому мій тютюн теж сподобався.
Панько неспішно вибрався на вершину кургану, озирнувся і, вже не криючись, зареготав на повний голос. Остап Байбуз теж міцно спав, одурманений сонним зіллям, яким Панько щедро приправив тютюн.
Один лише Пайда шкірив ікла на чорта і тихо гарчав. Він би залюбки роздер на шматки це неприємне і смердюче створіння, але господар не віддавав такого наказу, а гепард ніколи б не посмів нападати на людину на власний розсуд. Незважаючи на всі недобрі флюїди, які звір відчував не гірше, ніж стійкий запах гнилості.
– Що витріщився? – плюнув у сторону гепарда Панько. – Хочеш сказати, що у тебе розуму більше, ніж у всіх господарів, разом узятих? Цілком можливо. І що з того? Все одно ти нічим їм не допоможеш… Скоро через брід переправляться татари Салах-Гірея і пов’яжуть козаків. Тільки, чого це я з тобою час марную? – схаменувся біс. – Зовсім здичавів, зі звіром, як з людиною розмовляти почав. Мабуть, і справді пора десь свій куток заводити. Хоч трохи в людській подобі пожити, а то – зовсім як нежить стану. А може, й справді, пасіку завести? Пасіка Рудого Панька – кращий мед на все Дике Поле! Га-га-га… А ще краще придорожню корчму відкрити? От виконаю завдання, обов’язково відпрошуся років на двісті у… – Нечистий забобонно кинув погляд собі за спину і смачно сплюнув через ліве плече. – Розмріявся… Милість заслужити треба. І хоч на цей раз наче все обміркував як слід, раптом знову конфуз трапиться? Добре, хоч стало розуму подивитися спершу, що в сідлі зашито, а не кинувся на радощах до ніг… Навіть страшно подумати, що він би зі мною зробив. Паля і здерта живцем шкіра здалися б милосердям… – Рудий знову забобонно сплюнув. – О-хо-хо… Подивлюся, що доброго запорожці при собі возять, поки голомозі їх до нитки не обібрали. Може, придасться котра дрібничка у новому житті?..
І Панько, круто розвернувшись, швидким кроком попрямував до куреня.
Ледве сутула постать чорта зникла за пагорбом, як гепард жалібно заскиглив і став торсати міцно сплячого Байбуза, шарпаючи парубка зубами за жупан і шаровари. Але всі зусилля ні до чого не привели. Тоді звір схопив господаря за комір і потягнув до Дніпра. Незважаючи на те, що молодий запорожець важив удвічі, ніж антилопа, звичної здобичі гепарда, сильний звір доволі швидко приволік Остапа до води. Після чого забрів передніми лапами в річку і почав щось урчати і нявкати. Не надто голосно, але вимогливо, ще й час від часу з силою хвицаючи себе по боках хвостом. І не переставав доти, поки серед Дніпра не утворився невеликий вир, а в ньому не показалася дівоча постать.
Всім