Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя. Олег Говда
Читать онлайн книгу.
потребі звільнитися від пережитого страху останніх годин. Голосили і плакали жінки, жалісними зойками та зітханнями додаючи безладу до загального вереску. Ну і, звичайно ж, як найняті, верещали дівчата…
За весь день не напоєна і негодована худоба, побачивши, що людям не до неї, стурбовано заревіла і спершу поволі, а потім, немов по команді чи переслідувана ґедзями, задерши хвости, гуртом кинулася до річки.
Шебутний, зорієнтувавшись, що дивний ведмідь і козаки, серед яких він помітив Семена Лиса, самі впораються, не став марнувати час, а відразу кинувся слідом за Ляхом звільняти полонянок. При цьому дивився кожній в очі і, в залежності від побаченого, міцно струшував молодицю, а то і відважував ляпаса, – щоб потім пояснити, куди їй слід бігти.
Лис з товаришами тим часом теж заходилися біля полонених, розуміючи, що час тане надто стрімко і один Іцхак всіх звільнити не встигне. Добре знаючи, що в будь-якій справі найважливіше управління, Семен першим звільнив Кременя. Сільський отаман і зв’язаний розпоряджався так, немов з ним змовитися встигли. А вже з розв’язаними руками Андрій миттєво навів порядок…
Кремінь перехоплював звільненого односельця, озброював, відповідно до досвіду і навиків, а потім за допомогою кулака і доброго слова, швидко і чітко пояснював кожному, що і як слід робити далі. В основному відправляючи на допомогу козакам, що вже почали заводити вози в коло.
Огледівши вигін, курінний залишився незадоволений тільки одним – четверо верхових бусурман, зрозумівши, що не встоять проти мангуса, кинулися навтьоки швидше, ніж стрільці встигли ще раз зарядити мушкети.
– Ех, шкода… не наздогнати. Ну, й чорт з ними, – пробурмотів Терентій. – Усіх голомозих не переб’єш, як не старайся.
– Ще й як наздоженемо, батьку! – азартно вигукнув Куниця.
Хлопцеві щеміло серце від тривоги за Ребекку, і він не міг залишатися байдужим, що б там не вигадував отаман.
Копито і моргнути не встиг, як Тарас пропав з-перед очей, щоб на мить пізніше виникнути за спиною заднього втікача. Кінь татарина, відчувши подвоєну вагу, навіть присів на задні ноги. А Куниця, з силою встромивши бусурману ножа поміж ребра, скинув труп з сідла і погнав за іншими…
– Гаразд, – пробурчав курінний. – Згода. Навіть характерникові треба відвести душу… Але нагайкою по хребту все одно отримаєш, неслух такий. Будь ти хоч тричі відьмак і чарівник – слово отамана закон! Щастя твоє, псячий сину, що ми не в справжньому поході, а так тільки… бавимося. Інакше я б тебе за непослух на тиждень до гармати прикував!
Копито озирнувся, шукаючи поглядом Ляха, бажаючи тут же всипати хоч кому-небудь, але козак був далеко, в колі галасливих баб, котрі чи то вимагали щось, чи то просто лаялися. Чудово знаючи, які можуть бути наслідки, якщо сунутися в такий вир невчасно, наказний отаман розсудливо залишився на місці. І тут же, зганяючи досаду, закричав так, що тим, хто опинився неподалік, аж вуха позакладало:
– Не спати!!! Всім за вози! Бігом! Татари ось-ось налетять!
Але