Чорт зна що. Запропаща душа. Антология
Читать онлайн книгу.
сотнями облич, ви б, зобачивши їх, сказали: це українці! – настільки вони вірні історії, краю, побиту рідному… Старший почав свою оповідь: чи не хочете послухати? Ну, слухайте ж сумирно.
…Славні були селяни у старих панів, у покійних (розказував дід мій): всі люди майстрові, робітні, дужі, здібні. Славний у старих панів був Яремко коваль. Бувало, чи то зробить серпа, чи клямку, засув, чи гачок, чи завіси для скрині – ну вже так прехитро оздобить різьбою та карбами, що аж диво бере! От так би сидів та милувався!
Що тут! Бувало, Яремко лагодив навіть замки з пружиною хитрою і панський берлин; що там казати – спритний був коваль! А, бувало, пісню заспівати, станцювати, заграти на сопілці (куди там твої гуслі!) – до всього удатний! А співати чи читати на крилосі – бігме, заслухаєшся!
Ну, а кузня у Яремка: та в когось і хата не буде просторішою і гарнішою; а різних же кунштів наклеєно! Тут і кіт астраханський возиться з мишами, і з пікою Єрмак, і Палій з хитро підписаною віршею вгорі і конем, підкованим ухналями з жовтої міді, і Страшний суд, і явлення чудесні – з жіночими персами, зі звіриною мордою, гребенем і в пір’ї, багато картинок! Побіля горнила, на самій печі, висів на полотні намальований чорт, повішений догори ногами; ну, та й змальований, як живий! Хто не гляне – упізнає: чорт та й чорт тобі! Чорний, з рогами, з предовгим хвостом, з бородою, з калиткою грошей у кігтях і з людськими гріхами…
Чорта Яремко вимастив грязюкою і дьогтем, очі прокляті випалив, всього поколов та подряпав. Якщо Яремко кує – то він вже так старається, щоби до чорта спиною – конче спиною обернутися; таким ото робом він і місить залізо. А якщо Яремко і гляне, бувало, на чорта – то тільки, щоб плюнути на чортову пику.
Чорт розізлився. Він твердо постановив відімстити ковалю жорстоко, по-чортівськи… Та скільки лихий до Яремка не підкрадався: і гроші мішками обіцяв, і худобу, і панство, і всі послуги; але твердий коваль непідкупний, і чорт до коваля неприступний.
Та от мій коваль переніс ще й до хати поганий портрет і прибив догори ногами, над дверима. Обернеться до дверей – нечистому дулю чи плюне. Ще дужче злий дух розізлився! Шукає він способу, як нашкодити Яремкові… І знайшов…
У кузні з’явився новий робітник – циган, і робітник – на славу! Що за робота пішла у Яремка: скора, красива і надійна! І десять робітників не зможуть змагатися з циганом. Яремко тільки дивиться та гроші рахує. З інших сіл приїжджають з роботою: уже й кузні дві, не одна – і народом набиті…
Добре. Приїхав якось до Яремка з роботою кульгавий отаман: праця зроблена, гроші заплачені. Але робітник-циган запропонував отаману скувати йому кульгаву ногу: той, відкинувши милицю, погодився. Циган розпік до червоного кульгаву ногу, вийняв, ударив молотком, хлюпнув водою, посипав піском… Тільки вийшов отаман із рук коваля – та навприсядки!..
Добре, слухайте ж. З тії пори до коваля приносили не брухт і залізо, а хвороби, болячки та каліцтва. Коваль мій всюди встигає, кує їх та лікує, та грошики бере і з ліком і без ліку. Циган перековував уже й дідів та бабусь – на парубків та молодиць; кував негарних на красунь, а калік на красенів.
Якось