Немає виходу. Тэйлор Адамс
Читать онлайн книгу.
інформаційного центру, вона запитала про це в першої ж людини, яку побачила, і чоловік вказав на дешевий ламінований знак: «Wi-Fi для наших гостей, «РоудКоннект» – люб’язний партнер департаменту транспорту Колорадо».
Чоловік стояв за спиною в Дарбі.
– Він… о, тут написано, що він платний.
– Я заплачý.
– Він доволі дорогий.
– Я заплачý в будь-якому разі.
– Бачите? – вказав чоловік. – 3 долари 95 центів за кожні десять хвилин…
– Мені просто необхідно зробити дзвінок.
– Наскільки довгий?
– Не знаю.
– Бо якщо він буде довшим двадцяти хвилин, то вам напевно захочеться отримати абонемент від «РоудКоннект» на місяць, адже за ним ви сплачуєте лише десять доларів за…
– Чорт забирай, приятелю, мене влаштовує.
Дарбі не хотіла огризатися. Вона лише зараз роздивилася незнайомця у тьмяному світлі флуоресцентних ламп – під шістдесят, жовта куртка, одна сережка у вусі й сива козляча борідка. Наче пірат із сумними очима. Вона нагадала собі, що він, ймовірно, також тут застряг і просто намагається допомогти.
Її айфон однаково не міг знайти бездротової мережі. Вона тицяла в нього пальцями, чекаючи, доки підключиться Wi-Fi.
Нічого.
Чоловік повернувся на своє місце.
– Карма, еге ж?
Дарбі проігнорувала його.
Напевно, це місце вдень функціонувало як кав’ярня. Але тут і зараз воно нагадувало Дарбі автобусну станцію після закриття – порожню і залиту світлом. Кавова стійка була зачинена за опущеними жалюзі. За ними стояли дві кавові машини з аналоговими кнопками і почорнілими піддонами. Несвіжа випічка. У меню на дошці було вказано кілька дорогих понтових напоїв.
Інформаційний центр розмістився в одній кімнаті – довгий прямокутник із гострим дахом, у дальньому кінці були громадські туалети. Дерев’яні сидіння, широкий стіл і лавки уздовж стіни. Поряд – торговельний автомат і стенди з туристичними брошурами. Кімната була тісною і схожою на печеру, з відчутним запахом дезінфекційного засобу.
А як щодо обіцяної безплатної кави? На кам’яно-цементній стійці була купа пластикових стаканчиків, серветок і два графини на поверхнях із підігрівом, прикріплені до них. На одному було написано КАВА, на іншому – ШОКОЛАТ.
У якогось працівника проблеми з граматикою.
Унизу, на рівні щиколоток Дарбі помітила, що цемент тріснув і один камінь не тримався. Одним ударом його можна було вибити. Це дратувало крихітну обсесивно-компульсивну частину мозку Дарбі. Наче задирка на пальці.
Вона почула низький глухий гул, наче тріпотіння крилець сарани, і подумала, що це місце, певно, на резервному електроживленні. Мабуть, через це зникли налаштування Wi-Fi. Дарбі розвернулася до незнайомця з борідкою.
– Чи не бачили ви тут таксофона?
Чоловік підвів на неї погляд – о, ти досі тут? – і похитав головою.
– Ваш телефон ловить сигнал? – запитала вона.
– Ні, ще від Вайт-Бенда.
Її