Немає виходу. Тэйлор Адамс
Читать онлайн книгу.
дружина. Отже, кому з них належав сірий фургон?
Боже мій, у тому фургоні надворі дитина.
Замкнена в клітці абощо.
Її знову накрило, все одразу. У роті вона відчула присмак сирих устриць. Ноги стали ватяними. Їй потрібно було сісти, але вона боялася.
Один із цих трьох зробив це…
– Переконайся, що двері зачинені, – промовив Ед.
«Риболовля» тривала, наче нічого й не сталося. Ешлі перевірив свої карти і кинув погляд на Еда.
– Чирвова четвірка?
– Тягни карту. Винова двійка?
– Ні.
Дарбі розуміла: щось було не так. Рівняння не складалося. Надворі було три автівки, крім її власної. У кімнаті троє підозрюваних. Але майже напевно Ед зі своєю дружиною подорожують разом. Так? Отже, на зупинці має бути четверта людина. Але де?
Вона перевела погляд з Ешлі на Еда, потім на його дружину, оглядаючи кімнату повністю, її серце перелякано билося. Де ще може…
Тоді вона відчула тепле дихання на своїй шкірі. По спині пробіг холодок. Вона хотіла озирнутися, але не могла. Її тіло не поворухнулося.
Він просто позаду мене.
Він дихав їй у шию. Дихання з рота підіймало її волосся, лоскотало оголену шкіру. М’яке повітря проходило повз її вухо. Чомусь вона знала, що цей четвертий мандрівник був чоловіком – жінки так не дихають. Він стояв не менш ніж за вісімнадцять дюймів від неї. Досить близько аби торкнутися її спини або дотягнутися до її горла і стиснути пальцями її трахею.
Як же вона хотіла обернутися й подивитися на цього четвертого, ким би він не був, але цей стан здавався дивним, хистким. Це ніби намагатися завдати удару нічному жахіттю.
«Обернись, – закликала вона себе. – Обернись зараз же».
Перед нею тривала гра в «риболовлю».
– Чирвова королева?
– Ах! Ось, тримай.
– Бубнова дев’ятка?
– Ні.
Позаду неї дихання на кілька секунд припинилося – це досить довгий час, аби вона на мить подумала, що все це вигадала, усе це – але потім, важко ковтнувши, він дихнув ще сильніше. Ротом. Стоячи там у повній тиші Дарбі зрозуміла, що знову це зробила. Вона увійшла до кімнати не перевіривши кут ліворуч від себе.
Господи, Дарбі, просто обернися.
Подивися на нього.
Зрештою вона це зробила.
Вона повільно повернулася, невимушено, піднявши одну долоню, наче люб’язно виконуючи прохання Еда перевірити, чи щільно зачинені двері. Вона оберталася – доки не зіткнулася обличчям до обличчя з чоловіком.
Назвати його чоловіком було перебільшенням. Високий, але сутулий, худий, мов рейка, максимум дев’ятнадцяти років. На вигляд був схожий на тхора, обличчя всипане вуграми, прикус виступав над безформним підборіддям із пушком персикового кольору. Шапочка з Дедпулом14 і ніжно-блакитна лижна куртка. Його вузькі плечі намокли від розталого снігу, наче він також був надворі. Він дивився на неї, тож вона зустрілася з його поглядом – крихітні карі зіниці, схожі на очі гризунів у своїй пласкій простоті, – і Дарбі
Персонаж коміксу.