Доторк. Дэниел Киз
Читать онлайн книгу.
принаймні тобі не доведеться сидіти перед ними за столом для бриджу аж до наступного місяця. Двадцятого липня. Краще запиши собі це у свій маленький кишеньковий щотижневик.
– Гаразд.
– Собі в календар я вже це внесла. То буде один із моїх непідхожих днів. Не доведеться тобі завершувати гру надто швидко.
– Я ж сказав: добре! Досить цього!
– А що, як мені не досить?! – крикнула Карен.
Барні стиснув кулаки.
– Заткнися, кажу тобі!
– Та ну? Вдариш мене? Нарешті піддасися імпульсу й удариш? Уперед. Чи тобі спочатку про наслідки потрібно подумати?
Він мусить себе контролювати. Це так проявляється батьків характер. Барні бачив, як тато б’є маму – і не раз – і проклинав старого за це. Тепер знає, що існує тонка лінія, яка відділяє скажену інстинктивну реакцію й усвідомлення того, які будуть наслідки. Лише слова можна забрати, а сварки – залагодити. Карен може дражнити його за самоконтроль, але якщо він хоч раз зірветься й ударить її, це буде кінець.
– Ти знаєш, що я тебе ніколи не вдарю.
– Але хочеш.
– Я хочу багато речей, які ніколи не зроблю. Не штовхай мене на дії, наслідків яких сама не розумієш.
Карен зухвало дивилася йому у вічі, а тоді спустила погляд і заплакала.
– Мусиш ти через це ридати, так?
– Так, мушу.
– У тебе є несправедлива перевага.
– А хто тобі плакати не дає? Тобі б це дуже навіть допомогло.
– Я не плачу. Якщо думаєш, що мене можна до цього довести, краще забудь. Цієї науки мій старий мене добре навчив. Якщо ти не проти, я в душ перед вечерею. Холодний душ, щоб охолонути.
Коли він виходив з ванної, задзвенів телефон, відповіла Карен.
– Це Макс Праґер, – гукнула вона. – Сказати йому, що ти передзвониш?
– Ні, я з ним поговорю. – Барні вийшов із ванної, обгорнутий рушником, і взяв слухавку. – Максе, привіт. Слухай, що ж там сталося?
– Вибач, не мав можливості зв’язатися з тобою в Центрі, – заговорив Макс. – У нас трапилася невеличка аварія, – нічого особливого, – і я мусив затриматися довше. Я тебе завтра підберу.
– А я чув, що ти герой.
– Хто тобі таке сказав?
– Та ходять чутки. Ну, а це правда? І чи та штука могла розповсюдитися?
На коротку мить запала тиша.
– Слухай, Барні, я ж кажу: нічого такого, – озвався Праґер. – Невеликий розлив, про все подбали, це звична процедура. Реальна небезпека буде, якщо чутки розповсюдяться. Люди панікувати починають, коли чують слово «радіація». Повір мені на слово: усе чисто. Ніхто не постраждав, нічого з будівлі не розповсюдилося. Такі невеличкі випадки трапляються завжди, коли маєш справу з ізотопами. Ясно? Я тобі все завтра розповім.
Карен запитально дивилася на нього, коли Барні повісив слухавку.
– Герой?
– Невелика аварія в будівлі відділу досліджень, – відповів Барні. Вирішив не згадувати про радіацію, боячись, що її уява все роздує й перекрутить. – Макс каже: нічого страшного. А тепер до важливих питань. Як щодо вечері?