Доторк. Дэниел Киз
Читать онлайн книгу.
коли Барні почув, як на під’їзну доріжку заїжджає машина, і крізь відчинене вікно побачив, як друге авто паркується біля тротуару перед будинком. Було надто темно, щоб розібрати хоч щось, окрім двох пар передніх фар, але коли вони згасли, під світлом ліхтарів на ґанку він побачив білий вантажний автофургон, а зі свого кута зору зміг прочитати червоний на білому напис: «Трейсер контрол».
Двоє чоловіків у білих комбінезонах із каптурами та масками вийшли з фургона й повільно пішли доріжкою. Один тримав ліхтарика, другий ніс невелику валізу. Барні підійшов до дверей, щоб привітатися, але за вікном почув застережний тріск і якось здогадався, що то лічильник Ґайґера. Але що тут робить цей «Трейсер контрол» і чому ці двоє в білих комбінезонах користуються лічильником Ґайґера в нього на газоні? Барні гукнув їм:
– Що діється?
– Зачекайте, містере Старк. Краще стійте на місці. За хвилину все пояснимо.
Коли вони нарешті дісталися до дверей, він подумав, що зараз подзвонять у дзвінок, але той, що з коробкою, тримав у руках коротку паличку й водив нею над сходами, перилами ґанку, дверними ручками й багетами вздовж дверей. Клацання сповільнилося, тоді знову заторохтіло й знову стихло. Барні пізніше зрозумів, що це було дивно; він знав, що то лічильник Ґайґера, та разом з тим відчував, що все це якось неправильно. Не впевнений, як чи чому, але знав, що в цьому впорядкованому науковому світі радіоактивність має бути обмежена лабораторією, рентґенівським кабінетом, радіоактивними випадами на місцях ядерних випробувань ворогів (чи кількох друзів), але жоден здоровий глузд і логіка не пояснювали, що ті двоє в білому й з масками роблять у нього перед дверима з тріскучим лічильником Ґайґера. Він навіть не намагатиметься думати, що це означає. А як інакше, якщо він нічого не знає про радіоактивність і обладнання, що її створює й вимірює? Раптом йому захотілося знати про це більше.
Теленькнув дзвінок. Карен зайшла в кімнату, коли він відчинив двері. Вона не бачила, як ті чоловіки підійшли, як Барні, через вікно, тож коли помітила двох у каптурах і з масками, то закричала.
– Треба було попередити тебе, – сказав Барні, намагаючись її заспокоїти. – То про цих чоловіків говорили в санітарному відділі.
– Господи! – вигукнула вона. – Я б і не подумала.
– А що, ти думала, що вони з Марсу?
– Не знаю, що думала. – Вона засміялася. – Та я не збиралася їх впускати.
Барні відчинив двері-ширму.
– Ну, заходьте, – звернувся він до чоловіків. – Містер Ґерсон?
Тип із лічильником Ґайґера показав трубкою на машину біля тротуару.
– Мене звати Ел Бендікс. Це Ґас Макнайт. Але ви з місіс Старк поки стійте на місці, ми вас перевіримо. Тоді повільно зайдемо в будинок.
Барні намагався придумати, що запитати, але не міг, бо раптом та маленька чорна коробочка, що шепотіла про радіацію незрозумілою йому мовою, стала найважливішим інструментом на світі.
Карен, що стояла у вітальні, охнула.
– Що таке, Барні? – Він знав, що вона вдосталь чула про радіацію, зараження й протирадіаційні укриття,