Доторк. Дэниел Киз
Читать онлайн книгу.
шокованим.
– Господи, що це в тебе на думці?
Вона кинула в нього подушку, яку він обійняв.
– О, кохана Міртл, моя дружина звела нас разом – кинула тебе в мої обійми.
Карен запищала, відібрала в нього подушку й кинула її в інший бік кімнати.
– А ще ж моя найкраща подруга, – вигукнула вона. – Це завжди саме найкраща подруга – та, якій довіряєш.
Барні обійняв її, Карен затихла.
– Ой, Барні, я спробую змінитися для тебе, – прошепотіла. – Справді спробую. Буду така, якою ти накажеш бути. Я люблю тебе.
Барні шалено поцілував її й узявся пестити, але Карен знала, що це все силувано. У голові в нього було щось інше. Вона це відчувала. Хоч би що то було, від цього її охопило холодне відчуття, що ще один клин розвів їх далі одне від одного.
4
Наступного ранку Карен покликала його до телевізора, бо там показували репортаж про випадок у Центрі. Барні підійшов саме вчасно й побачив Макса Праґера, який потискав руку президентові «Нешнал моторз».
«…і завдяки бистрому розуму й негайним діям містера Праґера ймовірний нещасний випадок колосальних масштабів вдалося швидко взяти під контроль. Я хочу запевнити жителів міста Елджина й наших сусідів з Детройта, що радіоактивні матеріали не вийшли за межі лабораторії. Містер Праґер поставив безпеку інших вище за свою. Опромінившись значною дозою радіації, він запобіг поширенню радіоактивних матеріалів і відвів катастрофу. Повторюємо: жодна часточка радіоактивного пилу не вийшла за межі лабораторії. Місце аварії швидко й ретельно очистили спеціалісти з Центру. Жодної загрози не…»
– Сподіваюся, вони щось зроблять для цього мужика, – озвався Барні. – Його сильно зачепило, коли тих докторів підвищили, а його – ні.
– То от чого стосувалося те геройство, про яке ти говорив телефоном. Ти нічого не сказав мені про радіацію. Завжди щось від мене приховуєш.
– Нічого я від тебе не приховую. То було неважливо. Не хотів тебе лякати.
– Це означає, що біля нього небезпечно перебувати? Він радіоактивний?
– Думаєш, якби він був радіоактивний, президент «Нешнал моторз» тиснув би йому руку?
– Барні, ти точно мусиш з ним їхати?
– Звісно, мушу. Бачиш? От про це я й кажу. Ти поняття не маєш, що навколо тебе відбувається. Уже з усім упоралися. Ці речі можна перевірити й виміряти; вони мають усі необхідні інструменти й знають вимоги безпеки. Він би не забирав мене на роботу, як завжди, якби була якась загроза.
– Не знаю. Вони не все тобі говорять. Я й поняття не мала, що десь тут таке є. Думала, що радіація лише на атомних електростанціях, де все запечатано й захищено.
– Ну, я впевнений, що тепер усе безпечно. Умілі технологи на кшталт Макса Праґера знають, що робити і яких запобіжних заходів потрібно вживати.
– Так, але навіть з усіма тими заходами аварія все одно сталася. – Тоді раптом Карен спалахнула: – Ви, мужики, тільки й умієте, що вживати запобіжних заходів, правда?
– А це взагалі до чого?
Вона відвернулася.
– Не хочу про це говорити.
– Боже, я можу хоч раз вийти з цього дому