Обітниця. Володимир Лис
Читать онлайн книгу.
називаючи так. Навіщо це підкреслене нагадування?
– Не буду, – сумирно сказала Ольга вчора. І не змогла втриматися від нової шпильки. – Не буду, пане начальнику.
Колись Амвросій спересердя буркнув, що її мало били в дитинстві. Тепер не скаже так, бо вже знає, що вона сирота, дитбудинівське дитя, підкидьок, що лупили її як сидорову козу. І знає, що вона дружина хай і не першорядного, але бізнесмена. Не ця гримуча суміш головне. І навіть не те, що Ольга підозрювала (і підозрює) – Амвросій таємно в неї закоханий. Головне, що вона їхня «велика цяця». Цей вислів щодо неї – шедевр її колеги Луки, крадькома нею підслуханий. Він означає, що на ній, її ідеях, які Ольга ніби й непомітно, але вперто (залізно, каже той же Лука) вбиває, втискає у їхні голови, тримається їхня приватна архітектурна майстерня «АМОЛЯ».
Саме так – великими літерами, бо, як пояснив Амвросій, котрий назву й вигадав, – це ініціали їхніх імен.
Амвросій, Марина, Ольга, Лука, Ярина.
Амвросій – власник і старший архітектор-проєктувальник. Ольга і Лука – два архітектори-проєктувальники. Марина – технік-архітектор. Яринка – техсекретар (практично, ще й прибиральниця і кур’єр). Назви всіх посад так визначені Амвросієм. Щодо назви їхньої майстерні, то в Ольги виникла й росла підозра, що останні три букви – то своєрідна данина їй. Оля!
Як виявилося, це запідозрила не тільки вона. Якось в’їдливий Лука сказав до Амвросія:
– Яринка розумна дівчина. Не вічно ж бути на цій роботі. Як тоді з найменуванням нашої фірмочки? «АМОЛ?»
Амвросій не розгубився:
– Знайду когось з ім’ям на «Я».
І тут в Ольги виникла ще одна підозра: і Яринку він знайшов, уже придумавши назву. А от головний девіз їхньої роботи вигадала Ольга. Він звучав так: «Треба виконувати побажання замовників по-своєму, але щоб вони потім були переконані, ніби то їхня задумка».
А віршований, який красувався на всіх їхніх рекламах і буклетах, належав відомому місцевому поету:
Якщо в будинку ваша доля —
Найкраще спроєктує вам «АМОЛЯ».
Текст коштував Амвросієві триста гривень і викликав репліку Луки: «Щось мені нагадує ця сума… без одного нолика».
Сьогоднішній незапланований відпочинок для Ольги був роздвоєний тому, що їй не хотілося прощатися з Оленою Платонівною. Між ними різниця в три з половиною десятиліття, але те не завадило стати друзями. «Більше, ніж друзями», – не раз казала собі Ольга. І скільки за цей час переговорено й перепито пахущої кави, котру по-особливому вміє готувати Олена Платонівна. Учора вона запросила Ольгу на прощальну каву. Учора ж посиділи вчотирьох: Олена Платонівна, її зять Артур, що приїхав забирати тещу, Ольга і Ольжин Дмитро. Сусіда запрошувала і їхнього Тараса, але той тільки сказав, що «жахливо вибачається», бо в нього умовлена зустріч із другом. То такий хлопака, що ображатиметься, якщо він не прийде. Цьомкнув на прощання і пригорнув бабцю Оленку, як він її назвав. Олена Платонівна: «Звісно, біжи, у вас, молодих, свої діла, тільки