Крізь час. Темна вежа II. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
в міжнародному аеропорту Кеннеді.
Я не знаю цього слова. Але я точно знаю, що цим жінкам-військовим відомо, що ти везеш…
Настала пауза. З’явилося відчуття – несказанно дивне, – що в його мозку порпаються примарні пальці, так, наче він живий картковий каталог.
…героїн чи кокаїн. Що саме – сказати не можу. Хоча ні, мабуть, це кокаїн, бо ти везеш те, що не вживаєш, аби купити те, що вживаєш.
– Які жінки-військові? – тихо пробурмотів Едді. Він не усвідомлював, що розмовляє вголос. – Що ти, в біса, верзе…
Знову це відчуття, що йому дали ляпаса… таке реальне, що він відчув, як задзвеніло у вухах.
Стули писок, ти, клятий недоноску!
Гаразд, гаразд. Господи!
І знову те відчуття, що в голові нишпорять пальці.
Військові стюардеси, відповів чужий голос. Розумієш тепер? У мене нема часу, аби детально вивчати кожну твою думку, в’язню!
– Як ти… – почав Едді й миттю стулив рота. Як ти мене назвав?
Байдуже. Просто слухай. Часу дуже, дуже мало. Їм усе відомо. Військові стюардеси знають, що у тебе цей кокаїн.
Але звідки? Це ж просто смішно!
Мені невідомо, звідки ця обізнаність, і це не має значення. Одна з них попередила візників. А візники розкажуть жерцям, що проводять цю церемонію, це Проходження Митниці…
Голос шварготів таємничою мовою, а слова були такими незвичними, майже принадними… але їх зміст дійшов до Едді чітко і ясно. І хоча обличчя лишалося незворушним, він боляче стиснув зуби і тихо, роздратовано присвиснув.
Голос казав, що гру закінчено. Він ще навіть з літака не зійшов, а гра вже закінчилася.
Але це було не насправді. Нічого такого не могло відбуватися наяву. Просто його уява в останню хвилину викинула коника і пішла витанцьовувати параноїдальну джиґу, от і все. Він не зважатиме на це. Просто викине цю думку з голови, і все минеться…
Ти НЕ знехтуєш, бо інакше тобі доведеться сісти за ґрати, а я сконаю! – проревів голос.
«Та хто ти такий, заради всього святого?» – мимоволі перелякано спитав Едді й почув, як хтось (чи щось) у його голові глибоко й палко зітхнув з полегшенням.
«Він повірив, – подумав стрілець. – Дякую вам, о всемогутні боги, він повірив!»
Літак зупинився. Табло «ПРИСТЕБНІТЬ ПАСИ» згасло. М’яко стукнувся об борт трап, який підкотили.
Вони прибули.
Є місце, де ти можеш залишити його, поки здійснюється Проходження Митниці, сказав голос. Безпечне місце. Потім, коли ти здійсниш обряд, зможеш забрати його знову і віднести цьому чоловікові, Балазару.
Люди вже вставали зі своїх крісел, діставали речі з багажних полиць і намагалися придумати, куди б подіти пальта, які, згідно з оголошенням пілота, можна не надягати, бо надворі занадто тепло.
Візьми свою сумку. Куртку. А потім знову йди до вбиральні.
Вби…
Ох. Туалету. Голова.
Якщо вони вважають, що у мене наркота, то вирішать, що я намагаюся спустити її в унітаз.
Та