Крізь час. Темна вежа II. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
пояснювати, куди поділися ґудзики. Тож він проштовхував їх у петлі під безперервний акомпанемент грюкання в двері за спиною.
Він висмикнув сорочку з джинсів, стягнув її й кинув на пісок. Груди під сорочкою були навхрест обв’язані клейкою стрічкою. Едді мав вигляд людини, що вже майже одужала після перелому багатьох ребер.
Зиркнувши через плече, він побачив відчинені двері… коли хтось (мабуть, той, що помирав) прочинив їх – нижній одвірок накреслив на сірому піску віяло. Крізь отвір виднівся туалет першого класу, раковина, дзеркало… а в ньому – відображення його обличчя, обличчя людини у відчаї. Чорне волосся розсипалося на лобі й лізло в карі очі. На задньому плані він побачив стрільця, узбережжя і птахів, що, ширяючи в повітрі, верещали й сварилися через бозна-що.
Він провів рукою по стрічці, не знаючи, з чого почати, як знайти кінець, і його охопило приголомшливе відчуття безнадії. Мабуть, так почувається олень чи кролик, що добіг до середини сільської дороги й повернув голову тільки для того, аби йому в очі вдарило світло фар, що стрімко наближалися.
Вільям Вілсон, чоловік, ім’я якого прославив Едґар По, щоб прикріпити цю стрічку, морочився двадцять хвилин. Двері туалету першого класу зламають хвилин за п’ять, максимум за сім.
– Я не можу зняти з себе це лайно, – повідомив він чоловікові, що, похитуючись, стояв перед ним. – Не знаю, хто ти такий і де я, але кажу тобі прямо – тут надто багато стрічки й замало часу.
Коли капітан Макдональд, непокоячись через мовчанку пасажира 3A, почав грюкати у двері, Дір, другий пілот, порадив йому не робити цього.
– Та куди він подінеться? – спитав Дір. – Що вдіє? Змиє себе в унітаз? Він занадто великий і не пролізе.
– Але якщо він везе… – почав Макдональд.
– Якщо й везе, то завантажений він по повній, тому позбутися наркотиків так просто не зможе, – відповів Дір, який і сам не раз та навіть не два нюхав кокаїн.
– Відключіть воду, – різко скомандував Макдональд.
– Вже, – коротко відзвітував штурман (котрий теж за нагоди любив нюхнути). – Але, гадаю, це не має значення. Можна розчинити у воді все, що змивається у збірні баки, але зробити так, щоб їхній вміст випарувався, неможливо. – Вони скупчилися біля дверей туалету, над якими, немовби насміхаючись, горіла табличка «ЗАЙНЯТО», і неголосно перемовлялися. – Хлопці з УБН4 спустять воду, візьмуть зразок – і чувак спалився.
– Він завжди може відбрехатися, буцімто хтось перед ним зайшов у туалет і спустив наркотики в унітаз, – відповів Макдональд. Роздратування в його голосі наростало. Він не хотів це обговорювати – йому потрібно було щось робити, хай навіть він чітко усвідомлював, що пасажири досі тягнуться вервечкою з літака й багато хто з них з неприхованою цікавістю поглядає на екіпаж літака і стюардес, що скупчилися біля дверей туалету. Екіпаж, зі свого боку, чітко усвідомлював, що занадто відверті дії можуть спровокувати пробудження бабая-терориста, який нині міцно засів у підсвідомості кожного пасажира
УБН – Управління боротьби з наркотиками.