Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
це може забрати трохи часу…
– Найважче буде вмовити дядечка Моза дати нам гроші, – сказала Сюзанна. – Коли йдеться про гроші в банку, він стоїть намертво. Я впевнена, що в глибині душі він досі вважає мене восьмирічною дівчинкою.
– Але ж за законом гроші твої? – спитав Едді. Роланд помітив, що він дуже обережно добирає слова. Ще не до кінця оговтався від «А тобі звідки знати?» і від погляду, яким вона супроводила ці слова. – Тобто він не зможе завадити тобі їх забрати?
– Ні, любий. Тато й дядечко Моз заснували для мене трастовий фонд, але в п’ятдесят дев’ятому році, коли мені виповнилося двадцять п’ять, я отримала право сама розпоряджатися грішми. – Вона перевела на нього погляд своїх очей – темних, напрочуд гарних і виразних. – Ну от. Тепер ти більше не дійматимеш мене питаннями, скільки мені років. Сам можеш вирахувати, якщо вмієш віднімати.
– Це неважливо, – сказав Едді. – Час – це лише обличчя на воді.
Від цих слів у Роланда по руках побігли мурашки. Десь далеко – либонь, на розкішному полі криваво-червоних троянд, од якого їх досі відділяла чимала відстань, – через його могилу перечалапав птах расті.
– Нам потрібна готівка, – сухо й по-діловому сказав Джейк.
– Га? – Едді насилу відірвав погляд від Сюзанни.
– Кажу: готівка потрібна, – повторив Джейк. – Ніхто не прийме чека, хай навіть виданого самим банком, якщо це чек тринадцятирічної давності. Особливо якщо він на суму декілька мільйонів доларів.
– Джейку, звідки ти про таке знаєш? – поцікавилася Сюзанна.
Джейк знизав плечима. Хоч-не-хоч (зазвичай неохоче), але мусив визнати, що він син Елмера Чемберза. Той не належав до хороших хлопців цього світу (Роланд би нізащо в житті не назвав його воїном Білості), проте досконало володів мистецтвом «забою», як називали це телевізійники. «Великий мисливець за трунами в країні ТеБе», – подумав Джейк. Можливо, це було трохи несправедливо, але сказати, що Елмер Чемберз знав різні лазівки, було якраз справедливо. І авжеж, він був Джейком, сином Елмера. Він не забув обличчя свого батька, хоча іноді дуже про це шкодував.
– Готівка, – підтвердив Едді. – Така оборудка має оплачуватися лише готівкою. Як буде чек, ми обміняємо його на зелені в шістдесят четвертому, а не в сімдесят сьомому. Складемо гроші в спортивну сумку… Сьюз, у шістдесят четвертому вже продавалися спортивні сумки? Хоча байдуже. Забудь. Ми запхаємо їх до сумки й заберемо до сімдесят сьомого. Не обов’язково це повинен бути день, коли Джейк купив «Чарлі Чух-Чуха» і «Книгу загадок», але має бути близенько.
– І щоб не після п’ятнадцятого липня сімдесят сьомого, – докинув Джейк.
– Точно, – кивнув Едді. – Після п’ятнадцятого з’ясується, що Балазар переконав Тауера продати землю, і гарна ж буде картина: ми з торбою бабосів у руці й з дурнуватими усмішками на пиках, бо день довгий, а грошей багато.
Хвильку всі мовчали – можливо, обмірковували цю зловісну картину. Першим порушив мовчанку Роланд:
– У вас усе так просто. Чом би й ні? Вам трьом видається, що дверні проходи