Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
між собою, що вони фактично одне, ми здогадалися.
– До чого ти хилиш, дорогенький? – спитала Сюзанна.
– Просто нагадую вам, що я довго мандрував, – відповів стрілець. – Через зміни, що сталися з часом – через його пом’якшення, яке ви всі відчули на собі, – я шукав Темну вежу більше тисячі років, іноді перестрибуючи через цілі покоління, як морський птах перелітає з гребеня однієї хвилі на іншу, лише трохи вмочивши лапи у піну. Жодного разу за весь той час я не бачив таких дверей між світами, як ті, що стояли на березі Західного моря. Уздрівши їх, я й гадки не мав, що то таке, хоч і володів певними знаннями про тодеш і дуги чаклунської веселки.
Роланд подивився на них чесним, відкритим поглядом.
– А ви говорите так, нібито в моєму світі стільки ж чарівних дверей, скільки у вашому… – Він замислився. – …літаків або автобусів. Ви помиляєтеся.
– Зараз ми перебуваємо зовсім не там, де ти був раніше, Роланде, – сказала Сюзанна й обережно торкнулася його зап’ястка, вкритого темною засмагою. – Ми більше не в твоєму світі. Ти ж сам це сказав там, у тій версії Топіки, де Блейн нарешті врізав дуба.
– Згода. Я просто хочу, щоб ви усвідомили: шукати такі двері може виявитися складнішим завданням, ніж ви собі думаєте. До того ж ви говорите навіть не про одні двері, а про двоє. Двері, що відчиняються у потрібний вам час, так, неначе це револьвер, який можна націлити.
«Я цілюся не рукою», – подумав Едді й здригнувся.
– Ти так говориш, Роланде, що я починаю сумніватися.
– То що нам робити далі? – спитав Джейк.
– У цьому я можу вам допомогти, – сказав чийсь голос за їхніми спинами.
Всі обернулися. Не здивувався тільки Роланд. Наближення незнайомця він почув ще посеред їхньої бесіди. Проте озирнувся зацікавлено, й одного погляду на чоловіка, що стояв на відстані двадцяти футів од них, на узбіччі дороги, було достатньо, щоб зрозуміти: новоприбулий походив або зі світу його друзів Едді, Сюзанни й Джейка, або зі світу, який з ним сусідив.
– Хто ти такий? – запитав Едді.
– І де твої друзі? – додала Сюзанна.
– Звідки ви прийшли? – спитав Джейк. Його очі аж палали цікавістю.
Незнайомець був убраний в довге чорне пальто, розстебнуте біля коміра, з-під якого видніли чорна сорочка і комірець католицького священика. Його довге сиве волосся стояло сторч по боках і спереду, наче з переляку. На лобі був шрам у формі літери Т.
– Мої друзі трохи відстали, – сказав він, показуючи кудись собі за спину великим пальцем, але навмисне не вказуючи чіткого напряму. – Тепер мій дім – Калья Брин Стерджис. Перед тим я жив у Детройті, штат Мічиган, працював у притулку для безхатьків і проводив збори анонімних алкоголіків. Словом, виконував добре знайому роботу. А ще раніше ненадовго зупинявся у Топіці, що в Канзасі.
Він спостеріг, що троє молодших аж сіпнулися від згадки про цю назву.
– До Топіки був Нью-Йорк. А до Нью-Йорка – маленьке містечко Джерусалемз-Лот у штаті Мен.
– Ти з