Вовки Кальї: Темна вежа V. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
поповнює кредитні картки, віддає борги лікарям, сплачує за поповнення книжкового асортименту. Звісно, я це все вигадую… але чомусь таке відчуття, що насправді все так і відбувається.
– Так, – тихо промовив Джейк. – Насправді так і є.
– Ви могли розділити з ним його кхеф, – пояснив Роланд. – А ще ймовірніше, прочитали його думки. Як це колись робив мій давній друг Алан. Продовжуй, Едді.
– І щороку він переконує себе в тому, що розкрутиться і справи в книгарні підуть угору. Що раптом усе налагодиться, як це часом трапляється в Нью-Йорку. Чорна смуга закінчиться, почнеться біла, і тоді він буде в дамках. Але врешті-решт у нього залишається один-єдиний шмат нерухомості: ділянка двісті дев’яносто вісім у дев’ятнадцятому кварталі в Тертл-Бей.
– Два, дев’ять і вісім у сумі дають дев’ятнадцять, – сказала Сюзанна. – Хотіла б я знати, чи це справді щось означає, чи це просто «синдром синьої тачки».
– Що таке «синдром синьої тачки»? – поцікавився Джейк.
– Щойно ти придбаєш собі синє авто, тобі скрізь починають ввижатися сині машини.
– Тільки не тут, – сказав Джейк.
– Не тут, – вставив Юк, і всі подивилися на нього. Днями, навіть тижнями Юк міг мовчати, лише зрідка луною повторюючи їхні слова. А потім з доброго дива видавав щось дуже подібне до результату оригінального мислення. Але впевненим у цьому ніхто не був. Навіть Джейк.
«Так само, як ми нічого не знаємо напевно про дев’ятнадцять», – подумала Сюзанна і погладила пухнастика по голові. У відповідь Юк добродушно підморгнув.
– Він триматиметься за цю ділянку до кінця, – сказав Едді. – Блін, та навіть та вошива будівля, де в нього магазин, йому не належить. Він лише її орендує.
Далі розповідь продовжив Джейк.
– «Делікатеси від Тома і Джеррі» прогоріли, і Тауер наказує крамничку знести. Оскільки якась частина його душі хоче продати ділянку. Та частина, яка нашіптує йому, що він був би несповна розуму, якби відмовився від пропозиції. – Джейк замовк, думаючи про те, що деякі думки зринають глупої ночі. Божевільні думки, шалені ідеї, голоси, що не хочуть замовкати. – Проте в його душі говорить ще один голос…
– Голос Черепахи, – тихо докинула Сюзанна.
– Так, Черепахи чи Променя, – погодився Джейк. – Напевно, це одне й те саме. Цей голос каже йому, що він має будь-що триматися цієї ділянки, не віддавати її. – Він глянув на Едді. – Думаєш, він знає про троянду? Ходить туди час від часу й дивиться на неї?
– Чи кролик паскудить у лісі? – відповів Едді питанням на питання. – Звісно, паскудить. І, звісно, він про це знає. Мусить якось знати. Тому що кутова ділянка на Мангеттені… Сюзанно, як гадаєш, скільки таке може коштувати?
– У мої часи, напевно, мільйон баксів. А вже в тисяча дев’ятсот сімдесят сьомому – хтозна. Три? П’ять? – Вона знизала плечима. – Достатньо для того, щоб сей Тауер до кінця життя не бідуючи продавав книжки зі збитками. За умови, що він вдало інвестує основний капітал.
– У цьому шоу все говорить за те, що він руками й ногами опирається,