Гетьманський скарб. Юрій Мушкетик
Читать онлайн книгу.
мить, коли підбіг до віконечка з другого боку карети. Усміхнулася й помахала рукою. Карета з гетьманськими вензелями на дверцятах рушила з місця.
Наступного дня Оленка запитала мене:
– Ну як тобі мій наречений?
Мені чомусь це вельми не сподобалося, адже мовби йшлося про річ, до якої вже прицінилися і яку хочуть придбати, Оленка ж, як на мою думку, була не така.
– Наречений? – сказав я. – Хіба вже заручилися?
– Не заручилися… А чого ото ми їздили до Глухова і Яків приїздив сюди? Чи ти й справді ні про що не здогадуєшся? Всі здогадалися.
– Всі – нехай, тобі це встид.
– Отакої, – розвела руками Оленка. – Про мене йдеться, а я маю прикидатися дурненькою.
– То й поціновуй сама.
Я сердився, бо Яків увесь час зігноровував мене або розмовляв, неначе з маленьким чи недорікою.
– Я його раніше не бачила і боялася, що він буде негарний, – вже щиро зізналася Оленка. І додала радісно: – А він… вродливий і веселий, коли захоче.
– Отож, коли захоче.
– А твоя гетьманівна…
Я спалахнув, як пороховий гніт.
– Що ти мелеш…
– Ой-ой-ой… Святий та божий. Вона мені казала…
– Що вона тобі казала?
– Що ти… дурний… Ні, це я так… Сказала, що ти не такий, як усі парубки.
Бачив по Оленці, що вона грається і навіть у мислях не має, щоби Уляна могла насправжки зацікавитися моєю скромною персоною. І мені стало тоскно на душі.
Дуже зрадів, коли наступного дня Полуботок наказав збиратися в дорогу – приспів час обревізувати сотні полку, а також його власні маєтності.
Поїхало нас троє: я, Борзаківський і Рубець, й пробули в мандрах аж три тижні. Тиждень прожили в селі Неданчичі над Убіддю. Полковник виторгував у козачки Євдокії Кривопольчихи за чотириста п'ятдесят золотих і тридцять монет дрібної копійчаної лічби української в урочищі Розсудовщина сіножать та ліс з бортним і не бортним деревом, але до бортя гожим. У тому лісі на хуторі ми й жили, копали копці та ставили стовпи межові – кляки. Тоді ще полкова скарбниця не була відокремлена від скарбниць власних, полковничих, то що багатшою була скарбниця – багатшим і полк. Щоправда, якщо в якогось полковника забирали уряд, то забирали тільки рангові маєтності, а всі інші лишалися у його володінні.
Двоє неданчичівських селян та нас троє викопували в урочищі Розсудовщина між річкою та болотом старі потрухлі стовпці й ставили нові. Обідньої пори селяни поїхали возом до села, а ми розташувалися на галявинці під двома корячкуватими дубками й зварили куліш з таранею. Селяни видрали гніздо диких бджіл і половину стільника залишили нам, отож сьорбали ще й окріп, заправлений материнкою. Туркотіла десь у лісі горлиця, повівав легіт-вітерець, ми розкошували на галявині довго. І розповів я за обідом почуте в садочку Скоропадського про гетьмана та про Полуботка.
– А що ж, – мовив Борзаківський, ладненько, ножичком, якого носив на поясі в шкіряному чохлику,