Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці. Сборник
Читать онлайн книгу.
дріботіла мовчки. А як тільки стала з молодим на білий рушник, свиняча шкура з неї спала. Іванко дивився на свою наречену й не міг надивитися.
Коли верталися додому, люди чекали на вулиці, аби ще збиткуватися. Але як побачили красну Парасинку, то лише повитріщали очі.
Багацький син Василь від заздрощів не спав по весіллю п’ять днів і п’ять ночей. Йому б теж оженитися, бо вже міг за один раз горнець чиру з’їсти, та до якої дівки не піде, всюди дістане в руки печеного гарбуза.
Шостого дня узяв торбу грошей і подався до попа.
– Панотчику любий, я прийшов до вас сватати.
– Кого?
– Вашу льоху.
Піп дуже здивувався:
– Нащо тобі, блаженному, женитися? Служи ліпше Богу: запалюй і гаси у церкві свічки. Ти для цього добрий…
– Панотчику, я буду то робити, але видайте за мене свою льоху, – наполягав багацький син і висипав з торбини на стіл цілу купу бринькачів. – Той лайдак Іванко, адіть, пішов до шлюбу з миршавим поросям, а вернувся з жінкою, як сама царівна! Та він собі засватав у бідного сусіда. А як я піду до шлюбу з попівською льохою, то вернуся із такою жінкою, як сама цариця!
Піп довго чухав потилицю, а потім згріб золоті в шухляду і погодився:
– Ну, коли на те Господня воля, то най буде. Сватай…
У неділю зранку на подвір’ї багача вже вигравали десять музик. Молодий ледве вивів із краника льоху, обв’язав її кольоровими биндами, повісив їй на шию дорогі корали і встромив у вуха золоті ковтки. Льоха ніяк не хотіла йти. Василь кричав на неї:
– Як не підеш по добрій волі, то підеш по неволі…
Аж чотири парубки морочилися з льохою і витрутили якось за ворота.
Василь, такий гордий, що й через бороду не плюне, ішов за музиками, а поруч леґені сіпалися з льохою – вже й попереки у них поупрівали.
– Ади, парубок, як запорток! – сміялися люди.
– Не було би у попа свині, а в багача – Василя, то не було би і весілля!
– Та гойкай, Василю, най чує все село, що ти женишся!
А той, задерши голову, як цісарська кобила, і видіти нікого не хотів.
– То не береться моїх вух! – казав лише для себе.
Та дійшли до церкви. Льоха почала чухатися об одвірок і нізащо не хоче ставати на білий рушник. Парубки схопили її – хто за хвіст, а хто за вуха – потягли силою. Василь чекав, аби з льохи спала свиняча шкура. Але нічого не спадало. Льоха тільки йому накиринила на білий рушник.
А піп швидко звінчав молодих, аби Василь часом не роздумав і не забрав золоті назад.
Довелося багацькому синові прожити зі свинею все життя!
Заморське яйце
Одного разу, ще в давні часи, жив собі багатий – пристрасний коняр. Як тільки почує про гарного коня, зразу мчить туди, щоб придбати для своєї стайні. Єдина його мрія – мати таких коней, яких ще ні в кого нема. То ж і вештався цілими днями по ярмарках, аби не проґавити доброї нагоди. От якось цей завзятий коняр приїхав до міста. Помітив його бідний селянин, який приніс на продаж баклажани. Тоді ще такі овочі були рідкістю. І селянин вирішив покепкувати з багача. Зняв