Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці. Сборник
Читать онлайн книгу.
довго треба чекати? – запитав Гейза.
– Не менше року. Лише знаєте, наука гроші коштує. Та й годувати бика задармо ніхто не буде.
Гейза довго не торгувався і заплатив. А м’ясник того ж дня бичка зарізав і м’ясо продав.
Вернувся Гейза додому і рахує дні. Ледве дочекався, коли рік мине. Зібрався знову до міста, щоб забрати свого бичка.
Йде вулицею й бачить на одному будинку табличку з написом: «Д-р Бімбо, адвокат».
«Ого! Мій Бімбо вже став ученим доктором», – зрадів він.
Зайшов до контори і каже до адвоката:
– Ну, небоже Бімбо, як ся маєш? Як тебе вивчили з бика на доктора?
Адвокат розсердився і закричав на Гейзу:
– Забирайся, дурню, звідси, доки не пізно!
Гейза не чекав такого і теж розсердився:
– Ге-ге, забув віл, що був телятком. Рік тому ще бугаєм брикав, ледве його привів сюди, а як вивчився і став паном, то й свого ґазду не пізнає.
Адвокат схопився із стільця:
– Кажу тобі, дурню, вийди, бо біда буде.
– Ге-ге! – вигукнув багач. – Я піду, але й ти, небоже, підеш за мною до хліва.
З тими словами вихопив мотузок, закинув адвокатові на шию і почав тягнути, примовляючи:
– Тепер ти від мене не втечеш!
Гейза був здоровий, як дуб. Витягнув адвоката на вулицю. Той почав кричати:
– Гей, люди, рятуйте мене від божевільного чоловіка!
Розсердився Гейза, що його на вулиці дурнем називають, та так почав палицею періщити адвоката.
На крик збіглися люди. Скоро й жандарми появилися. Адвокат почав вимагати, щоб Гейзу судили.
На суді багач розказав, що знає доктора від маленького телятка, що годував його і відвів у науку. Судді мусили признати Гейзу божевільним і відпустити.
А Гейза донині про своє говорить.
Як дурня женили
Жила колись в одному селі вельможна пані Ванда Холерська. У неї був син Мундзьо, який мав замість голови торбу з січкою. Паничик нічого не робив, а лише лежав і носом пускав бульки. Іноді приспівував:
Гоп-са-са, ковбаса,
Мазуречик Мундзьо! Гей-га!
Коли синові сповнилося двадцять і його не можна вже було пускати на вулицю без сподень, пані Ванда сказала:
– Мундзю, завтра в костьолі буде набоженьство. Вберися файненько і підеш туди. Там будуть слічні панєнки. Кинь на котрусь оком – може, сподобаєш.
На другий день Мундзьо пішов до різника, купив у нього коров’яче око й побіг до костьола. Дивиться, а там панянок – хоч греблю гати. Підійшов до найфайнішої і фляцнув її коров’ячим оком у лице:
– Мамунця говорили, що панєнка, на котру кину оком, буде моєю жінкою.
– Відчепися, в твоїй голові сім днів не метено! – крикнула панянка.
Прийшов Мундзьо додому й хвалиться:
– Мамунцю, я кинув оком на одну паннунцю…
– А вона що?
– Та сказала, що в моїй голові сім днів не метено.
– Не слухай її… То якесь дівчисько! Ніцнічого не розуміє!
Якось із сусіднього села прийшов до пані Холерської її рідний брат.
– Чому, сестро, не ожениш Мундзя?
– Та