VI. Подорож

      До цього Оджо ніколи не подорожував. Знав тільки що, спустившись з гори, можна опинитися в краї, де живе багато жвакунів. Латочку оживили тільки сьогодні, й вона ще нічого не знала про Країну Оз, а Скляний Кіт зізнався, що ніколи не відходив далеко від будинку Чаклуна. Інших стежок видно не було, і деякий час вони йшли лісом мовчки, розмірковуючи про важливість даного їм доручення.

      Раптово Латочка розсміялася. Це було дуже комічне видовище, бо тоді її щоки вкривалися зморшками, носик підіймався, очі блищали, а куточки рота кумедно злітали вгору.

      – Що тебе розвеселило? – запитав Оджо, пригнічено міркуючи про те, що трапилося з дядьком.

      – Ваш світ, – відповіла дівчинка – Який він дивний! І взагалі, яка химерна штука життя. Ось мене зшила Марголотта зі старої ковдри, щоб служити їй вірою і правдою, а я стала вільною, як вітер, через випадок, який ніхто не міг передбачити. Тож гуляю білим світом й радію життю, а жінка, яка зробила мене, стоїть кам’яним ідолом. Якщо це не смішно, то я тоді не знаю, над чим сміятися.

      – Ти ще не познайомилася як слід з цим світом, бідна, наївна Латочко, – сказав Кіт. – У ньому не одні тільки дерева, що зараз оточують нас з усіх боків.

      – Але дерева – частина цього світу, і дуже симпатична його частина, – заперечила Латочка, похитуючи головою так, щоб її руді кучері розліталися. – А між ними я бачу папороть, зелений мох, квіти. Якщо решта світу хоча б наполовину така прекрасна, як ця, я рада, що живу!

      – Я не знаю, яка вона, ця решта світу, – буркнув Кіт, – але швидко це з’ясується.

      – Я все життя прожив у лісі, – зізнався Оджо, – і мені ця гущавина здається похмурою, і галявини з квітами тут незатишні. Я більше люблю відкриті простори, де можуть жити люди, багато людей.

      – Цікаво, чи зможе хтось із тих людей, яких ми зустрінемо, зрівнятися зі мною? – почала Латочка. – Поки що ті, кого я бачила, сильно мені поступаються – шкіра бліда, безбарвна, одяг понуро-блакитний. А я виграю найрізноманітнішими барвами. Тому й весела, а ти, Оджо, сумний!

      – Тепер я розумію, що вчинив неправильно, підсипавши тобі так багато мізків, – буркнув хлопчик. – Чаклун мав рацію, коли сказав: з мізками в тебе вийшов перебір, і це тобі не на користь.

      – А яке відношення ти маєш до моїх мізків? – зацікавилася Латочка.

      – Пряме. Марголотта хотіла дати їх тобі зовсім небагато, тільки для виконання домашньої роботи, але коли вона відвернулася, я додав