Латочка з Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум
Читать онлайн книгу.
Латочка.
– Не можна.
– А свистіти?
– Теж не можна.
– А танцювати до ранку, якщо захочеться?
– Ні. Можна тільки тихо лежати, – прошепотів Кіт.
– Не хочу! – як завжди голосно сказала дівчина. – Яке ти маєш право мені наказувати? Якщо мені хочеться говорити, кричати, свистіти…
Але вона не договорила, бо невидима рука раптом схопила її за комір і викинула з будинку на вулицю, а двері з гуркотом зачинилися. Латочка стрімголов покотилася по дорозі, а коли піднялася на ноги й підійшла до будинку, то побачила, що двері міцно замкнені.
– Що трапилося з Латочкою? – тихо запитав Оджо.
– Мовчи, а то і з нами що-небудь трапиться, – буркнув Кіт.
Оджо згорнувся калачиком і міцно заснув, а очі розплющив тільки вранці.
VII. Проблемний грамофон
Будинки жвакунів зазвичай складаються з однієї кімнати. Там, де спав Оджо, було три ліжка, що стояли біля стіни. На одному спав Кіт, на другому – Оджо, а третє стояло порожнє й застелене. Біля іншої стіни Оджо побачив столик з уже накритим сніданком на одну людину і стілець. У кімнаті не було нікого, крім Оджо й Кота.
Оджо встав, взувся. Побачивши біля ліжка умивальник, вимив руки й обличчя, причесався. Потім підійшов до столу.
– Це мій сніданок? – запитав він.
– Твій, твій, – пролунав голос так близько, що Оджо здригнувся й озирнувся.
Але в кімнаті нікого не було.
Їжа була апетитна, а Оджо зголоднів, тому наївся досхочу. Потім узяв капелюха й розбудив Кота.
– Пора, – сказав Оджо. – Пішли! – а потім ще раз обвів кімнату поглядом і промовив: – Не знаю, хто тут живе, але я дуже вдячний вам за гостинність.
Відповіді не було. Оджо взяв кошик і вийшов з будинку. Кіт рушив за ним. Вони побачили Латочку, яка сиділа посеред дороги і гралася камінчиками.
– Нарешті! – весело вигукнула вона. – А я вже думала, що ви там залишитесь навіки. Адже вже давно розвиднілося!
– Що ти робила всю ніч? – запитав Оджо.
– Сиділа, дивилася на Місяць і зірки. Яка краса! Я ж бачу їх уперше!
– Красиво, – погодився Оджо.
– Ти погано поводилася, і тебе виставили за двері, – сказав їй Кіт, коли вони знову вирушили в дорогу.
– То й що! Тоді б я не побачила ні зірок, ні великого сірого вовка.
– Якого вовка? – запитав Оджо.
– Того, що тричі за ніч підходив до будинку.
– Що ж йому там знадобилося? – задумливо промовив Оджо. – Може, їжа? Я, наприклад, чудово поїв і виспався.
– Але вигляд у тебе втомлений, – сказала Латочка, помітивши, що хлопчик позіхнув.
– Так. Я багато спав, але відчуваю себе втомленим, як учора. Як дивно!
– А їсти тобі не хочеться?
– Хочеться. Я начебто прекрасно поснідав, але ось думаю, чи не підкріпитися ще хлібом із сиром.
Латочка закрутилася в танці й заспівала:
Біля дому гуляв вовк,
Зубами – клац-клац – хижак!
Ходив, ходив