Латочка з Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум
Читать онлайн книгу.
Латочка.
– Я теж не можу, – подав голос Кіт. – Але я не такий дурний, щоб намагатися це робити. Невже ти не розумієш, що ми влаштовані куди краще за цих людей і тому переважаємо їх?
– Звідки мені це знати! – відповіла дівчина. – Не мороч мені голову загадками. Я сама в усьому розберуся.
І вона почала стрибати через струмок, отримуючи від цього велике задоволення.
– Обережніше, а то впадеш у воду, – попередив Оджо.
– Подумаєш!
– Якщо ти впадеш, то намокнеш і не зможеш іти, – не відставав Оджо. – І твоя фарба розпливеться.
– А від моїх стрибків вона не розпливеться? – весело запитала Латочка.
– Я кажу про інше. Якщо ти промокнеш, то червоні, зелені, жовті клаптики зіллються в одну сіро-буро-малинову пляму.
– Тоді я буду обережною, – сказала Латочка. – Адже якщо мої фарби змішаються, я перестану бути красивою.
– Фу! – подав голос Кіт. – Що ж тут красивого! Це якась мішанина, якийсь несмак. Зверніть увагу – в мого тіла взагалі немає ніякого кольору. Я прозорий, якщо не брати до уваги червоного серця і рожевих кульок-мізків. Помилуйтеся, як вони крутяться!
– Геть, зась, зась! – зі сміхом прокричала Латочка, знову пускаючись у танок. – А ваші моторошні зелені очі, пане Шкіднику! Ви, може, їх і не бачите, зате ми бачимо. Геть, пане Шкіднику! Ви сильно пишаєтеся тим, що прозорі. А якби були різнобарвним, як я, то зовсім задрали б ніс до небес!
Вона почала перестрибувати через Кота, і перелякана тварина відповзла до дерева. Побачивши це, Латочка розреготалася ще сильніше і проспівала:
Шкідник – прозорий Кіт,
І думає, що краще від людей.
Один на цілий світ,
А в голові у нього – нуль ідей!
– Кошмар! – тільки й сказав Кіт. – Чи не здається тобі, Оджо, що вона з’їхала з глузду?
– Усе може бути, – відповів хлопчик, здивовано дивлячись на Латочку.
– Якщо вона не перестане мене ображати, я видряпаю їй очі-ґудзики! – пообіцяв Кіт.
– Не сварімося, – запропонував Оджо, встаючи з трави. – Краще зберігаймо хороший настрій і добре ставлення одне до одного. Адже хто знає, які труднощі постануть перед нами дорогою.
Ближче до вечора вони вийшли з лісу, і їхнім поглядам відкрився прекрасний краєвид. На широких блакитних полях, то тут, то там, стояли гарненькі блакитні будиночки, причому вельми далеко один від одного.
Трохи ближче на лісовій галявині примостився будиночок, вкритий листям, біля якого стояв жвакун із сокирою в руці. Це був дроворуб, він жив один у своїй хатині. В нього були пухнасті блакитні вуса, веселі блакитні очі. Блакитний одяг був старим і дуже поношеним.
Спочатку, побачивши дивну компанію, чоловік сильно здивувався, але, коли до нього наблизилася Латочка, він впав на лавку і так розреготався, що довго не міг заговорити.
– Оце так! – вигукнув нарешті дроворуб, пересміявшись. – Хто б міг подумати, що в лісах живе такий клоун! Звідки ти, Божевільна