Посол Царя Царів. Орест Сандомирський
Читать онлайн книгу.
(їх привозили з Ірану), та «суаньї» – зображення якого дуже схожі на палеолітичні зображення печерного лева. Мартин описує суаньї досить точно.
Лев відкрив пащеку – стій! Він явно гарчить, але я не чую! – зістрибнув з постаменту – я відсахнувся, кілька секунд не міг опанувати себе, а потім – скільки не переступав, нічого не бачив, окрім звичайного китайського пейзажу.
– Що ви там бачили? – запитала мене Філіпа.
Я зам’явся та сказав напівправду:
– Мені бракує слів.
Їх і дійсно не вистачало, але мені й не хотілося їй пояснювати.
Реконструкція. Десь в Німеччині.
Знайомий вже нам дворянин зупинився в готелі. Він просто змушений був перечекати в місті, бо один з полководців розпустив більшу частину свого війська на грабунок. Місто ж було мародерам не по зубах. З цієї ж причини дворянин зміг зняти лише комірчину під самим дахом. Несподівано він прокинувся… Якби він знав, що таке електрика, то сказав би, що його тіло неначе пронизав електричний струм. Сумнівів не могло бути. Десь було активізоване закляття Старого. Закляття, при нанесенні якого він був присутній. Активацію закляття відчувають не тоді, коли вона відбувається близько, а коли ти був близько в той момент, коли воно накладалося. Всі закляття Старого, про які він знав, були активовані давно. Всі, крім одного. Того закляття, яке Старий наклав на малюка, наносячи на його плече татуювання у вигляді свого герба – звідкіля і пішла поголоска, начебто малюк є його сином. Він – як і тоді – не міг зрозуміти сенс такого закляття, але тепер чітко відчув, що воно наділило хлопця якостями, небезпечними для нього самого. Він дістав кинджал:
– Мюллер, вбий Мартина!
Розділ ІІ
Китайськi перевертнi
Хата в горах з’явилася надвечір. Десь так метрів зо п’ятдесят від струмка. Ден відправився на розвідку і довго не повертався, я вже почав хвилюватися, хоча розумів, що – коли він нарвався на такого профі, що й не скрикнув, то такий би вже з’явився по наші душі. Коли ж він повернувся, то я з третього разу зрозумів лише те, що він нічого не запримітив.
– Я гадав, що тут жив даос!
На перший погляд, дерев’яний будиночок міг бути житлом відлюдника, проте… Ден підійшов до великої шафи. Майже така, як наша сучасна.
– Це дуже дорога річ. Дуже. Тепер подивися сюди.
У протилежній стіні стирчала арбалетна стріла.
– Це я спробував відкрити.
З цими словами Ден відчинив двері. Крім невеликого арбалету там було кілька комплектів чоловічого одягу різної ціни – щоправда, самого дорогого не було – бідний та середньої вартості, як китайський так і національних меншин. Але головне – на дверцятах, з внутрішньої сторони, на гачку, без піхов, висів, почеплений за прорізь у цубо, кинджал, схожий на малий самурайський меч. Тільки й різниці, що руків’я для однієї руки.
Вочевидь, арбалет – на період відсутності господаря, а кинджал – якщо доведеться розмовляти з не дуже приємним гостем. Власне кажучи, у появі його