Гріхи батьків. Джеффри Арчер
Читать онлайн книгу.
як я тоді зможу побачити доктора Воллеса?
– Доведеться просто зачекати на пристані, сподіваючись, що він зійде на берег. Майже всі це роблять після тижневого плавання. Тож якщо він на кораблі – я впевнений, що ти його спіймаєш. Але не забувай, Еммо: вже рік минув відтоді, як Гаррі помер, тож Воллес може більше не бути їхнім лікарем.
Емма закусила губу.
– Але якщо захочеш, аби я влаштував тобі приватну зустріч із капітаном, я був би тільки радий…
– Ні-ні! – заперечила Емма. – Це не настільки важливо.
– Якщо передумаєш, – почав було сер Волтер, раптом второпавши, наскільки це важливо для Емми.
– Дякую, не треба, дідусю, – сказала вона підводячись. – Спасибі за те, що витратив на мене стільки свого часу.
– Не так уже й багато, – спростував старигань. – Я лише хочу, щоби ти заїжджала до мене частіше. Й обов’язково привези із собою Себастьяна наступного разу, – додав він, проводжаючи гостю до дверей.
У сера Волтера більше не залишилося сумнівів, чому саме його онука приїздила до нього.
У салоні автівки, що поверталася до садиби, Емма згадувала одне речення, що врізалося їй у пам’ять. Вона програвала ці слова знову й знову, немов грамофонна голка, що застрягла на платівці.
Після повернення додому вона зайшла до Себастьяна в дитячу кімнату. Йому довелося злазити зі свого коника-гойдалки, але до того малюк пролив трохи сліз. Після обіду він згорнувся клубочком, як задоволене кошеня, і міцно заснув. Нянька вклала його спати. Емма викликала водія.
– Я хочу повернутись у Бристоль, Гадсоне.
– Куди саме, панно?
– До «Ґранд-готелю».
– І що ти хочеш, щоби я зробила? – запитала Мейзі.
– Взяли мене офіціанткою.
– Але навіщо?
– Вважаю за краще не казати.
– Але ж ти й уявлення не маєш, наскільки важка ця робота!
– Ні, – зізналася Емма, – але я вас не підведу.
– А коли ти хотіла б почати?
– Завтра.
– Надовго?
– На один місяць.
– Спробуємо розібратися, – сказала Мейзі. – Ти хочеш, аби я вивчила тебе на офіціантку, починаючи від завтра, і звільнишся через місяць, так і не назвавши мені причини?
– Десь так…
– І ти очікуєш зарплати?
– Ні, – похитала головою Емма.
– Ну, це вже легше.
– Тож коли мені починати?
– Завтра о шостій ранку.
– О шостій? – повторила та з невірою.
– Це для тебе несподіванка, Еммо, але у мене є клієнти, котрих потрібно нагодувати до сьомої, аби вони встигли на роботу до восьмої. Тож доведеться приходити на робоче місце не пізніше шостої.
– Себто моє робоче місце?
– Я все поясню, якщо з’явишся ще до шостої.
Усі наступні двадцять вісім днів Емма не спізнювалася на роботу. Можливо, тому, що Дженкінс щоранку стукав у її двері, а Гадсон висаджував її за сотню ярдів від службового входу до «Ґранд-готелю» о п’ятій сорок п’ять. Панна Дікенс, – під цим іменем її