Гріхи батьків. Джеффри Арчер
Читать онлайн книгу.
на запитання Емми, так і на свої власні.
– Такого співвідношення між чоловіками і жінками немає ніде більше на землі, – засміялася Пеґґі й додала: – Як бачиш, тут бракує місця для двох людей водночас, якщо хтось із них не перебуває в ліжку. Я залишу тебе розпаковуватися та повернуся за півгодини, щоб відвести вниз до їдальні на вечерю.
Емма замислилася: чи може бути тут щось іще нижче. Але Пеґґі зникла, перш ніж вона змогла запитати про це. Жінка сіла на своє ліжко, ще не зовсім отямившись. Як можна змусити Пеґґі відповісти на свої запитання, якщо та патякає без упину? А може, це виявиться й перевагою, і та сама з часом розбовкає те, що Емма хоче знати? Врешті-решт, є ще цілий тиждень, аби про все дізнатися. Тому вона вирішила, що може дозволити собі набратися терпіння. Жінка взялася перекладати своє манаття у шафку, яку Дейна звільнила раніше.
Два довгих гудки долинули до її вух, і за мить корабель сіпнувся. Хоча в каюті не було ілюмінатора, щоби визирнути, але дівчина змогла відчути, що вони зрушили з місця.
Вона сіла на ліжко і намагалася переконати себе, що прийняла правильне рішення. Хоча Емма й планувала повернутися до Бристоля упродовж місяця, Себастьяна їй уже бракувало.
Емма уважніше роздивилася навколо, адже це приміщення буде її прихистком на цілий тиждень. До стін каюти обабіч кріпилися вузькі ліжка, розміри яких передбачали, що будь-який її мешканець буде нижчим за середній зріст. Вона лягла і випробувала матрац, в ньому не було пружин, і поклала голову на подушку, наповнену поролоном, а не пір’ям. Ще була невелика раковина з двома кранами. З обох лилася однаково тепла вода.
Вона одягла уніформу Дейни і намагалася не засміятися. Але Пеґґі, повернувшись, стриматися не змогла. Дейна, либонь, була щонайменше на три дюйми нижчою і, безумовно, на три розміри ширшою, ніж Емма.
– Будь вдячна, що це лише на тиждень, – резюмувала Пеґґі, коли вела Емму на вечерю.
Вони спустилися ще нижче в надра корабля, щоби приєднатися до інших членів екіпажу. Кілька молодиків та двоє старших запрошували Пеґґі сісти за їхній стіл. Вона обрала своєю жертвою довготелесого парубка, котрий, як вона прошепотіла Еммі, був механіком. Емма поцікавилася: чи не тому його волосся (і не тільки) змащено мастилом? Усі троє стали в чергу до баняків. Механік поклав у свою тарілку всього потроху. Пеґґі наповнила свою наполовину, в той час як Емма, відчуваючи ще непевність, вдовольнилася печивом та яблуком.
Після вечері Пеґґі з Еммою повернулися до інформаційного бюро, щоби звільнити Труді. Оскільки обід пасажирам подавали о восьмій, мало хто з них підходив до них, хіба що ті, хто не знав, як потрапити до ресторану.
Упродовж наступної години Емма дізналася про Пеґґі набагато більше, ніж про «Зірку Канзасу». Коли о десятій годині закінчилася зміна, вони опустили решітку, і Пеґґі повела свою нову напарницю до східців нижнього поверху.
– Не хочеш випити чогось у їдальні для персоналу? – запропонувала вона.
– Ні, дякую, – відмовилася Емма. – Я втомилася.
– Зможеш сама знайти дорогу до каюти?
– Нижній